Йому допоміг підвестися солдат. Кассад струсив болото зі свого командирського жезла і відійшов убік, щоб не заважати телепортації наступного загону. Війна тривала.
Із перших хвилин у Південній Брешії Кассад зрозумів, що Новий Бусидо мертвий. Вісімдесятитисячний контингент озброєних за останнім словом техніки, бездоганно вишколених Сухопутних військ просувався з плацдармів і провокував супротивника на бій у безлюдних місцях. Вигнанці відступили за смугу випаленої землі, лишаючи по собі замасковані міни та трупи цивільних. Збройні сили Гегемонії використовували телепортування, щоб виграти маневр і примусити ворога до бою, а Вигнанці відповідали вогневим валом ядерної та плазмової зброї. Прикриваючись силовими полями, мотопіхота вгризалася у ґрунт, поки супротивник відступав на підготовані для оборони позиції навколо міст і плацдармів ЗСГ.
У відкритому космосі швидких перемог також не вийшло. Тому змістити акцент на Південну Брешію було неможливо. Не зарадили ані відволікаючі удари, ані випадкові жорстокі бої — Вигнанці й надалі повністю контролювали все в радіусі трьох астрономічних одиниць навколо Брешії. ВКС довелося відступати і кинути всі сили на оборону телепорту і головного корабля-стрибуна.
Так первинний прогноз дводенного бою на планеті спочатку подовжили до тридцяти діб, а потім і до всіх шістдесяти. Військова справа відкотилася назад до двадцятого чи двадцять першого століття: тривалі жорстокі кампанії в цегляній куряві зруйнованих міст по трупах цивільного населення. Коли перші вісімдесят тисяч контингенту Сухопутних військ переколошматило, їм надіслали в підкріплення ще сто тисяч, а коли й ці втратили чи не кожного десятого бійця, було оголошено мобілізацію ще двохсот тисяч. Війна живилася винятково похмурою непоступливістю Міни Ґледстон і дюжини інших рішучих сенаторів, тож солдати продовжували гинути, поки мільярди голосів у Речі Спільній та Консультаційній раді штучних інтелектів закликали вийти з бою.
Зміни в тактиці Кассад зрозумів майже одразу. І перш ніж його дивізія наклала головами під час Битви за Гору Каміння, наперед проступили його інстинкти вуличних сутичок. Коли решта командирів ЗСГ фактично самоусунулися від професійних обов’язків і перебували у прострації через наругу над Новим Бусидо, Кассад на чолі свого полку — а згодом і перебравши тимчасову повноту влади над дивізією по тому, як Групу управління Дельта було знищено ядерним ударом — намагався виграти час за рахунок кількості своїх підлеглих і повсякчас відправляв запити про дозвіл застосування термоядерної зброї, щоби пробити шлях своєму контрнаступу. Тож коли Вигнанці відступили на дев’яносто сьомий день після «порятунку» Збройними силами Брешії, Кассад уже носив неоднозначне прізвисько Різника Південної Брешії. Подейкували, що навіть його власні солдати боялися полковника.
А Кассаду все снилася
Останньої ночі під час Битви за Гору Каміння, у лабіринті темних тунелів, де Кассад зі своїми загонами мисливців, озброєних звуковою зброєю та газом Т-5, якими вони викурювали спецпризначенців супротивника, наче зайців із нірок, полковник заснув серед вогню та криків і відчув доторк її довгих пальців на щоці та м’який притиск персів на своєму тілі.
Коли наступного ранку після завданого на його запит удару вони вступили у Новий Відень і його солдати крокували в місто гладенькою, наче скло, двадцятиметровою просікою, випаленою орбітальним ланцетом, Кассад, жодного разу не кліпнувши очима, зиркнув на ряди людських голів, рівненько викладених на тротуарі так, нібито вони своїм обвинувальним поглядом вітали рятівників із ЗСГ, і повернувся до своєї командирської «емтешки», позамикав усі люки і, скрутившись калачиком в іонізованому повітрі теплої темряви, що пропахла гумою та гарячою пластмасою, раптом поверх теревенів командного пункту та шелесту кодів своїх імплантів розчув її шепіт.
