Кодекс Нового Бусидо, який порядкував Кассадовим життям, розвинувся, бо військовим необхідно було виживати. Після кошмарів кінця двадцятого — початку двадцять першого століть, коли військові очільники власною стратегією навіть цивільне населення перетворювали на законні цілі, а самі разом зі своїми вирядженими в однострої катами ховалися у безпечних автономних бункерах на п’ятдесятиметровій глибині, одне тільки слово «військовий» викликало таку відразу в тих, хто пережив злигодні війни, що понад століття звучало як запрошення до лінчування.
У своїй еволюції Новий Бусидо поєднав старі як світ поняття честі й індивідуальної звитяги з потребою якомога ретельніше берегти цивільне населення. Відродилася мудрість донаполеонівських, «нетотальних» воєн із чітко визначеними цілями та помірною жорстокістю. Цей кодекс вимагав, щоб до ядерної зброї і стратегічних бомбардувань вдавалися лише у крайніх випадках, ба більше — він наполягав відродити солдатську етику Середніх віків Старої Землі та її розуміння війни як сув’язі битв між невеликими професійними арміями, що наперед домовляються про місце та час своєї зустрічі в місці, де руйнування громадської та приватної власності можна мінімізувати.
Під час експансії впродовж перших чотирьох століть по Гіджрі кодекс працював бездоганно. Фактичний трьохсотрічний застій у розвитку технологій неабияк зіграв на руку Гегемонії, чиє монопольне використання телепортів дозволяло застосовувати скромні ресурси Збройних сил тільки в потрібному місці і в потрібний час. Навіть розділені неминучими спін-роками накопиченого часу-в-борг, колоніальні світи і незалежні планети не мали що протиставити могутності Гегемонії. Окремим інцидентам, як-от політичному повстанню на Мауї-Заповітній, де точилася унікальна партизанська війна, або ж релігійному шалу на Кум-Ріяді, швидко давали раду, конфлікти гасили моментально і переконливо, а будь-які ексцеси, що мали місце під час цих кампаній, тільки підкреслювали важливість повернення до постулатів суворого кодексу Нового Бусидо. Проте жодні розрахунки та вишкіл Збройних сил Гегемонії, або ЗСГ, не могли врахувати неминучого протистояння із Вигнанцями.
Впродовж чотирьохсот років Вигнанці становили єдину зовнішню загрозу Гегемонії від часів, коли пращури цієї варварської орди покинули межі Сонячної системи на флоті зі станцій-міст О’Нілла ненадійної герметичності, вертлявих астероїдів та експериментальних кометних кущів. І навіть після того, як Вигнанці роздобули рушій Гокінга, офіційна політика Гегемонії не зважала на загублені в міжзоряній темряві рої, допоки вони обмежувались епізодичними вилазками в планетарні системи, з яких крали незначну кількість водню на газових гігантах або ж трохи водяного льоду із безлюдних супутників.
Перші сутички з Вигнанцями, як-от на планеті Бента чи в системі СНС 2990, вважалися радше аномалією, що мало цікавить народ і уряд Гегемонії. Навіть до генеральної битви за Лі-Три ставилися як до клопоту Колоніальної служби, тож коли експедиційний корпус ЗСГ прибув на місце подій за шість місцевих років і п’ять років по відльоті Вигнанців, усі злигодні було забуто на користь поглядів, що коли грати мускулами, то жодного варварського рейду не повториться.
У десятиріччя, які настали після подій на Лі-Три, ЗС Гегемонії і космічні сили Вигнанців сотні разів стикалися в прикордонних районах, але з їхніми сухопутними військами боїв не було жодного, якщо, звісно, не брати до уваги дивні двобої десантників у позбавлених повітря та сили тяжіння місцях. Усемережжям ширилися чутки, що Вигнанці ніколи не загрожуватимуть планетам земного типу, бо за три століття адаптації до умов невагомості вони перетворилися на щось значно більше (або ж менше) від людини. Технології телепортів у Вигнанців ніколи не було і ніколи не буде, тому боятися їхньої війни із ЗСГ не варто. А потім сталася Брешія.
Брешія була одним із тих манірних, незалежних світів, що радіють зручному доступу до Мережі і водночас відстанню від неї у вісім місяців лету. Планета розбагатіла за рахунок експорту діамантів, тернокореня, незрівнянної кави і в той же час сором’язливо відкидала статус колонії — попри те що, намагаючись досягати своїх високих економічних цілей, все одно залежала від Гегемонії та її Спільного ринку. Як і всі подібні світи, Брешія пишалася власними Силами самооборони: дванадцять факельників, переоснащений ударний корабель, списаний у ЗСГ півстоліття тому, чотири десятки або й більше дрібніших і прудких сторожових кораблів на орбіті, регулярна армія із дев’яноста тисяч добровольців, респектабельний флот відкритого моря і запас суто символічних ядерних озброєнь про всяк випадок.
