Збурення простору від рушіїв Гокінга на кораблях Вигнанців станції стеження Гегемонії-то засікли, але хибно витлумачили, прийнявши їх за сліди міграції чергового рою, траєкторія якого пролягала не ближче ніж за пів світлового року від Брешії. Проте скоригувавши свій курс, зміни в якому лишалися непоміченими, аж поки рій не перетнув радіус хмари Оорта, Вигнанці ніби справжня старозаповітна моровиця впали на Брешію. Поміж нею та хай там якими допомогою чи підкріпленням із Гегемонії пролягло щонайменше сім стандартних місяців.
У перші дванадцять годин боїв космічні сили Брешії зазнали цілковитої поразки. Рою Вигнанців удалося завести в навколомісячний простір понад три тисячі кораблів, які почали систематично знищувати всі оборонні рубежі навколо планети.
Під час першої хвилі розселення після Гіджри цей світ переважно залюднили діловиті вихідці із Центральної Європи, котрі й дали двом материкам прозаїчні назви: Північна Брешія і Південна Брешія. Північна Брешія могла похвалитися пустелями, високогірною тундрою і шістьма основними містами, які прихистили аграріїв, що вирощували тернокорінь, та нафтовиків. Підсоння у Південній Брешії було значно помірнішим, а рельєф — поблажливішим, саме тому тут отаборилася більшість із чотирьохсотмільйонного населення планети і розташовувалися велетенські кавові плантації.
Тільки ніби для демонстрації справжнього обличчя стародавньої війни Вигнанці спопелили Північну Брешію: для початку кинули на неї кількасот «чистих» ядерних бомб і тактичних плазмових зарядів, потім пройшлися смертепроменями і на довершення випустили на континент спеціалізований вірус. Утекти пощастило лише жменьці з усього чотирнадцятимільйонного населення. Південну Брешію бомбардувати не стали, хіба що ланцетували військові цілі, аеропорти і велику гавань у Сольно.
Доктрина Збройних сил Гегемонії дозволяла атакувати світи з орбіти, але проголошувала неможливість фактичної окупації індустріалізованих планет. Тилове забезпечення десанту, велетенська площа територій, які необхідно утримувати, і несосвітенна кількість особового складу армії вторгнення вважалися вирішальними аргументами проти відповідних дій.
Вигнанці, очевидно, з цією доктриною ЗСГ знайомі не були. На двадцять третій день цієї інвеститури більше двох тисяч спускових та штурмових катерів рушили на Південну Брешію. Впродовж перших кількох годин атаки нападники знищили рештки планетарних повітряних сил. Два ядерні заряди здетонували на плацдармах Вигнанців: проти одного спрацювали енергетичні поля, а інший знищив єдиний корабель розвідки, що його взагалі могли використовувати як приманку.
Виявилося, що Вигнанці і
Останні осередки організованого опору було придушено на дев’ятнадцятий день окупації. Того самого дня впала і столиця Бакмінстер. Останнє повідомлення, відправлене каналом «світло+» із Брешії до Гегемонії, перервалося посередині за годину після того, як війська Вигнанців зайшли у місто.
Полковник Федман Кассад прибув на місце подій разом із Першим флотом ЗСГ через двадцять дев’ять стандартних тижнів. Тридцять факельників класу «Омега» на варті єдиного корабля-стрибуна, оснащеного телепортом, ввірвалися у систему на великій швидкості. За двадцять три години після розквантування було активовано сферу сингулярності, і вже через десять годин чотириста лінійних кораблів Збройних сил перебували у системі. Ще за двадцять одну годину розпочалися протидесантні заходи.
Ось така от математика супроводжувала перші хвилини Битви за Брешію. Кассадові ж у пам’яті відклалася не арифметика, а жахлива краса боїв. Стрибун уперше використовувався на рівні, вищому від дивізіону, тому без веремії, очікувано, не обійшлося. Кассад ступив крізь ворота телепорту з відстані п’яти світлових хвилин і гепнувся у жорству та жовту куряву, оскільки ворота стрибка виходили на слизький від багнюки та крові перших загонів крутосхил. Кассад лежав у болоті і дивився вниз у долину, охоплену шалом. Вигнанці збили десять із сімнадцяти штурмових катерів із телепортами, які тепер палали розкидані по узгір’ях та плантаціях, немов поламані іграшки. Бульбашки захисних полів решти семи кораблів жужмилися під ударами ракет та пучкових випромінювачів, через що район висадки перетворився на один суцільний купол помаранчевого вогню. На тактичному дисплеї Кассада творилося катзна-що. На інтерактивному забралі шолома в єдиний клубок спліталися неможливі вектори вогню, червоні фосфорні цятки блимали в місцях, де конали солдати ЗСГ, і поверх усього цього розповзалося марево перешкод, виставлених Вигнанцями. «Чорт! Чорт! Чорт!» — неслося основним каналом зв’язку, й імплантати фіксували порожнечу там, де мали би знаходитися дані й інформація Групи управління.
