За метр від нього, крізь пролом, що утворився в переділці, несамовито дригаючи лапами, намагався пролізти якийсь павук завбільшки з футбольний м’яч. Здавалося, ці позбавлені суглобів лапи чимдуж гамселили по паперу та іншому сміттю, яке вирувало навколо істоти. Павук крутнувся, і Кассад уторопав, що це голова лікарки, яку їй відірвало з першим же вибухом. Її довгі коси звивалися та лізли в обличчя полковнику. Потім пролом розширився до розмірів кулака, і голова зникла в ньому.
Кассадові пощастило виборсатися саме тоді, коли витяжна стріла корабля покинула обертатись навколо його корпуса, і саме поняття «гори» зникло. Тепер єдиними силами, які зберігали свою силу, був ураганний вітер, що й зараз намагався здути весь уміст палати до тріщин у переділці, та крен і обертання корабля, від якого жахливо нудило. Кассад спробував поплисти проти течії та мотлоху, який вона несла із собою, намагаючись дістатися виходу у коридор витяжної стріли. Спочатку він хапався за все підряд, а останні п’ять метрів долав, просто метеляючи ногами. Йому по лобі загилив металевий піднос, а чийсь труп із закривавленими очима заледве не штурхнув його назад у палату. Двері герметичного люка марно бились об тіло десантника в скафандрі, який не давав їм замкнутися. Кассад влетів у шахту витяжної стріли і втягнув за собою небіжчика. Люк зачинився, але в коридорі повітря виявилося не набагато більше, ніж у палаті. Десь тоншало вищання клаксона, аж поки повністю не зникло.
Кассад і собі закричав, намагаючись послабити тиск та убезпечити легені і барабанні перетинки від лускання. Повітря досі сочилося із витяжної стріли, і тепер його з трупом тягнуло всі сто тридцять метрів у напрямку основного корпусу зорельота. Разом із мертвим десантником вони перекидьки вальсували в невагомому і бридкому льоті.
За двадцять секунд Кассадові пощастило розімкнути аварійні клямри на скафандрі мерця, ще за хвилину він вивільнив тіло солдата і сам зайняв його місце. Виявилося, труп був сантиметрів на десять нижчим від полковника, і попри те, що скафандр передбачувано розтягувався, він усе одно боляче муляв на карку, навколо зап’ястків та в колінах. Шолом тиснув на лоба, ніби подушка під якимсь гнітом. Усередині на його оглядовий щиток налипнули згустки крові та ще якогось білого мокротиння. Осколок шрапнелі, що вбив десантника, залишив у скафандрі по собі вхідний та вихідний отвори, але сяк-так їх уже залатала система життєзабезпечення. Більшість індикаторів нагрудника горіли червоним огнем, і скафандр не реагував на команди Кассада доповісти про свій стан. Добре хоч регенератор функціонував, дарма що бентежно при цьому скреготів.
Полковник спробував увімкнути внутрішній радіопередавач. Жодних звуків, навіть фонової статики. Він одшукав вхідний рознімач комлогу та під’єднався до термексу в корпусі корабля. Тієї самої миті знову посилився тангаж[78], зореліт здригнувся від нової серії ударів, і Кассада кинуло об стінку шахти витяжної стріли. Десь крутилася клітка транспортного ліфта, що з обірваними тросами — які ляскали навсібіч, ніби чиїсь мацаки — нагадувала перелякану актинію[79]. Всередині лишалися трупи, ще більше їх заплуталося поміж прольотів спіральних сходів, що вціліли попід стінкою шахти. Метеляючи ногами, Кассад проплив останні метри до її краю із наглухо запечатаними герметичними люками. Їх діафрагми надійно відсікали коридор витяжної стріли від решти корабля, попри те що в пробоїни основного корпусу можна було заїхати верхи на цивільній «емтешці».
Зореліт знову накренився, його закрутило по-серйозному, і Кассада з усім вмістом шахти тепер шарпали нові складні сили Коріоліса[80]. Полковник тримався за рваний лист металу, поки не підтягнувся та не проліз далі через розпір у потрійній стінці головного відсіку «Мерріка».
Потрапивши досередини, Кассад ледь не розсміявся. Хто б не завдавав ланцетного удару по кораблю-шпиталю, та зробив він усе правильно: спершу пучковими випромінювачами прохромлював та протинав його корпус, поки той не розгерметизувався, поки не рвонули автономні відсіки, поки не згорів од перевантаження аварійний центр і не «потекли» внутрішні переділки. Після цього із ворожого корабля в тельбухи зорельота зарядили ракетами з боєголовками, які у ВКС досі по-старомодному звали картеччю — все одно що вкинули у заповнений щурами лабораторний лабіринт протипіхотну гранату.
