Гіперіон полностью

— Так, — гаряче повітря дихало йому у вухо. Вона вивільнила руки, провела ними по змокрілих плечах Кассада, довгі нігті сковзнули по спині, аж поки не вгородилися йому у сідниці і не притягнули полковника ближче. Кассад прутнем проїхався по кучерях на лоні і вперся ним, напруженим, у горбок її живота. Ворота телепортів відкриваються, щоби прийняти холодні лави ударних кораблів. Тепло плазмових вибухів. Сотні зорельотів, тисячі танцюють і вмирають, наче мушва, підхоплена буревієм. Із велетенської відстані б’ють справжні колони рубінових променів-ланцетів, заливаючи цілі у припливі жару. Тіла киплять у червоному світлі.

— Так, — Монета відкриває йому свої вуста і тіло. Гаряче було і вгорі, і внизу; коли він проник у неї, зустрінутий теплими фрикціями, її язик був у його роті. У глибині Кассадового організму напружився кожен мускул, він трохи пригальмував і дозволив собі втонути у літеплі, розлитому між ними, рухаючись тепер синхронно з нею. Жар на сотні планет. У яскравих корчах палають материки. Перекати зловісних морів. Горить навіть повітря. Вкрай перегріте, воно тужавіє і здіймається, ніби тепла шкіра у відповідь на доторк коханої.

— Так… так… так, — Монета дихає теплом на його губи. Її шкіра — тлустий оксамит. Кассад штурхає швидко, і його всесвіт скорочується, а відчуття розширяються, поки рецептори жужмляться під її теплим, вологим, дужим стисканням. Її стегна рухаються рвучко, немовбито під дією неймовірного тиску, який от-от рознесе підвалини його буття. Вимогливо. Кассад кривиться, заплющує очі і бачить…

…ростуть вогняні кулі, конають зірки, в полум’янім борсанні вибухають сонця, в екстазі руйнації гинуть цілі зоряні системи…

…у грудях болить; не спиняючись, він рухає стегнами швидше, і коли розплющує очі, то бачить…

…величезний сталевий шип стримить із міжгруддя Монети, заледве не нахромлюючи його на себе, коли він підсвідомо гальмує і сахається назад. Із тернового клинка на її тіло, на її бліду плоть скрапує кров, а шкіра тепер дзеркальна, тепер холодна, немов мертвий метал. Його стегна досі рухаються, коли він затуманеними пристрастю очима спостерігає, як в’януть і загортаються вуста Монети, оголюючи не зуби, а ряди сталевих лез. Тим часом металеві леза січуть йому сідниці, де колись впивалися її пальці. Її ноги наче залізні хомути ув’язнили його жваві крижі. Її очі…

…в останні секунди перед оргазмом Кассад намагається відсторонитися… його руки на її горлі… душать… вона вчепилася, ніби п’явка, ніби мінога, ладна висушити його… вони покотилися по трупах…

…її схожі на червоні самоцвіти очі палають скаженим жаром, на кшталт того, що зараз сповнює його тестикули, розростається, наче пожежа, готовий вихлюпнутися назовні…

…Кассад упирається обома долонями в землю, намагається підвестися, відірватися від неї… від нього… його потуга нелюдська, але навіть її бракує, коли страшенне тяжіння стискає їх разом… втягує пащею міноги, коли він ледве що не вибухає, зазирає їй в очі… смерть світів… смерть світів!

Кассад вереснув і відсахнувся геть. Коли він кидається вгору та вбік, із нього здираються цілі пасма плоті. Металеві зуби клацнули у піхві, майже поціливши голівку і промахнувшись лише на кілька вогких міліметрів. Полковник повалився набік, відкотився і, неспроможний припинити виверження, продовжував рухати стегнами. Його сім’я потоками спадає на скрючений кулак трупа. Кассад стогне, ще раз перекочується, згортається калачиком і знову переживає спазми виверження. І ще один раз.

Полковник почув шипіння і шелест, коли вона підвелася позад нього. Він перевернувся горілиць і примружився проти сонячного світла і власного болю. Дівчина стоїть над ним, широко розставивши ноги — тернистий обрис. Кассад витер піт із очей, побачив кров на зап’ястку і став чекати на смертоносний удар. Шкіра скорочується в передчутті змаху клинка, що мав розкремсати його. Хапаючи ротом повітря, чоловік ще раз поглянув на Монету над собою, на її стегна — радше з плоті і крові, ніж із сталі, та її мокре і скуйовджене від пристрасті лоно. Обличчя темне, адже сонце позад неї, проте він бачить, як у її тисячогранних очах згасають червоні омахи вогню. Вона усміхнулася, і він завважив, як світляний зайчик стрибнув на металі кількох частоколів її зубів.

— Кассаде… — шепоче вона, і це звучить так, наче пісок шкребе по кістках.