Преподобну Тарасваті рятувала кровотеча. Замерзла кров закупорила розріз у скафандрі й припинила виток кисню. Нанороботи, в свою чергу, заблокували пошкоджені артерії та наростили захисний шар на внутрішній мембрані скафандра. Економлячи кисень та екрануючи мозок від телепатичних вмінь Шерми, Преподобна провела кілька нестерпних годин на крижаному полі. Час для неї тягнувся як у пекельних вимірах, створених для кармічної покути. Система терморегуляції працювала в аварійному режимі, компенсатори не встигали за падінням тиску, температура знизилася більш ніж на два градуси, пульс впав до двадцяти за хвилину. Вона підходила до межі неповернення, проте раз за разом вольовим зусиллям зупиняла навалу ентропії.
Для змагання зі смертю вона задіяла всі вроджені і набуті вміння, всі ресурси імплантатів і ту непрояснену силу, котра й зробила її Знаючою. Вона ані на мить не припинила спостереження. Бачила, як клонка НО97 активувала портал, як відігнала від перехоплювача та ввела в транс Вольска. Бачила, як мафеді зробили свою справу.
Лише згаснув спалах, Тарасваті зібрала у струмок сили найостанніші з крапель свого життя і передала Преподобній Ка’сі послання для Сайкс.
«Це якась пастка, — попередила вона. — В останні секунди перед телепортацією відступниця думала про наставлену на нас пастку. Думала про зламану гойдалку, про клонів її серії, які, заблукавши у лабіринті, загинули на Альфі, та про передбачливість Сен-Алена. Будьте насторожі».
Преподобна Ка’ха прожила довше шести століть за стандартним часом. Вона не належала до ґ’ормітської еліти ані за походженням, ані за віком. Але у своєму клані її вважали розважливою й навіть прозорливою. Молодші зверталися до неї за порадами, з її думкою рахувалися старші. Майже двісті років Преподобна провела в експедиціях, досліджуючи не лише портали, але й закинуті бази магонійців-відступників. Там вона знаходила і знешкоджувала хитрі і вишукані пастки, що безвідмовно спрацьовували через тисячі років після налаштування.
У цих згубних місцях Знаюча навчилася передчувати згущення ненависті, яку не могли стишити довгі віки мертвотності і порожнечі. Долаючи обридження, Преподобна занурилася в енергії древніх проклять і повернула з небуття тіні тих, хто наставляв пастки та розробляв знаряддя помсти. Вона здивувалася тому, що їй відкрилося. Адже до неї жодний з рептилоїдів не стикався з цивілізацією, побудованою виключно на ідеї помсти. Ніхто й гадки не мав, що маніакальна концепція може визначати буття народу протягом кількох епох. Це відкриття вражало і насторожувало.
Тому Ка’ха послала Сайкс складний образ, що включав у собі згадку про крижану і безмежно вперту, настояну на безкінечному очікуванні волю послідовників Темного. Про параною, дбайливо культивовану та заповідану ними близьким і далеким нащадкам. Про відшліфовану тисячоліттями майстерність перетворювати капкани ворогів на їхню ж згубу.
Послання Ка’хи тремтіло від тривоги і терпкої магії нерозвіяних сумнівів. Воно зустрілося зі свідомістю Сайкс у той момент, коли радниця імператора готова була ввімкнути коммунікатор і запросити найвищої санкції.
«Святі Матері, що я роблю…» — піфійка зупинила руку, що тягнулася до сенсора. Й наче знову побачила сліпе обличчя Шерми. спрямоване в бік мертвого Відморозка. Безжальне обличчя, кожен м’яз якого напружувала нелюдська цілеспрямованість.
«Сен-Ален навчив її перехоплювати чужі сценарії і будувати з них контркомбінації. Він познайомив її зі стратегіями керування хаосом. Вона все передбачила, вона хоче, щоб я наробила дурниць, вона ж постійно, кожного разу, виїжджала на чужих помилках», — нагадала собі Преподобна і перейшла до дихальної вправи, якої її навчили ще у дитинстві. Ця вправа допомагала сконцентруватися. Вона потребувала чергування коротких і довгих видихів. Ледь Сайкс виконала ритуал, як «боб» вистрибнув з тунелю на буровий майданчик.
Преподобна послала виклик Тарасваті й відразу почула присутність Ка’хи.
Ґ’ормітка оповила її образами хороводу з дощових хмар, сірих полотен туману та повітряного потоку, що виривався з вітрильного аркану і мчав над безкрайніми жовто-ліловими рівнинами планети ящерів. Вітер летів і співав пісню про Знаючу, котра ніколи не повернеться до теплих боліт та зарослих галявин Ґ’орми і прах якої розвіють над скелями іншого світу, загубленого за кошлатими туманностями Оріона.
У Знаючих-землянок таких красивих поминальних пісень не склалося.
«Ти залишила світ трьох забов’язань і чотирьох вимірів, сестро, — прошепотіли губи Сайкс; вона згадала антрацитові очі Тарасваті, що дісталися їй від індійських предків, та бадьорий блиск її волосся, що завжди здавалося змащеним. — Ти вже зустріла суддів, і вони підтвердили твоє правильне звільнення від обітниць. Мир тобі».
Число Знаючих зменшилось.
Зросла потуга Хаосу.
