Шерма підійшла до голомозої і видобула зі складок її безглуздого одягу невеличкий контейнер. Та стояла нерухомо, не відриваючи погляду від застиглих очей темношкірої. Шерма видобула з контейнера червоний кристал, в центрі якого пульсувало м’яке світло. Варто було Пелі подивитися на нього, як пульсація залізла до її голови. Минуло кілька неприємних секунд, і все навколо змінилося, наче чаклунська сила зісмикнула з речей і людей облудні покрови.
Сірі стіни знов наблизилися, а під підошвами розплилася дрібно захвилена зрима поверхня. В очах Шерми спалахнули червоні відблиски, обличчя Фатіми оточило жовтувате сяйво. Все навколо сповнилося значущості, довірливо і радісно розкрилося для розуміння. Тепер Пела не потребувала пояснень.
Червоний кристал, знала тепер вона, є центром навколишнього всесвіту, оточене сірими стінами місце сховане у просторовій «кишені», за розмірами сумірній з планетою, а Шерма — вмістилище древньої сили, обрана істота, здатна оперувати Темними брамами і шляхами.
Напевне, саме це й називають яснобаченням, подумала дівчина. А ще вона здивувалася могутності Ольда, ковчега свідків і трону суддів. Те, що звичайне людське око бачило як кристал, несподівано постало перед нею згорнутим сузір’ям Сили, куди давня раса заховала інструменти панування над простором і часом. Її новий зір лише на мить відкрив їй глибини Ольда. Вона зазирнула туди й одразу відсахнулася від безодень і лабіринтів, поряд з якими блідла уся велич відомої їй інженерії.
— Він захистить нас? — вона підняла очі на Шерму.
— Ти правильно зрозуміла, — кивнула та. — Ми сховаємося в ньому, коли вибух ламатиме гойдалці вісь. А коли розімкнеться силовий контур, ми подаруємо йому наші тіла. — пафосні інтонації знову прокинулися в голосі клонки. — В трьох вмістилищах замешкає він, перейде через ріку диких енергій і вступить у Всесвіт, що належить йому за правом першості.
«А ми здохнемо», — подумала Пела, а вголос спитала:
— Хто це «ми»? Ти казала: «ми вірно розрахували».
— Це було давно. Імена втратили тих, кого позначали. Тепер є
— Коли? — тремтіння пробігло тілом Пели.
— Скоро.
— Ми встигнемо сховатися?
— Це не повинно тебе хвилювати.
— Що має мене хвилювати?
— Нічого.
Пела зробила паузу, відтак спитала — голос її тремтів:
— Мене не стане, так?
— Все зміниться, і ми змінимось. У цьому не буде ані болі, ані смутку.
З кожним вимовленим словом Шерма зазнавала перетворень. Одну за одною Ольд знімав з неї маски. Витончена земна жінка перетворилася на високу чорношкіру магонійку, але не затрималася у цій аватарі. Наче два роги піднеслися над її головою темні промені, очі налилися рубіновим світлом, і Пела здригнулася, побачивши поряд з собою чи то богиню, чи то праматір найпершої з гуманоїдних рас.
Зловісна краса цієї істоти притягувала і лякала. Пела відчула, що присутність Шерми огортає її хтивими вібраціями, що її охоплює нестримне бажання підкоритися дворогій богині, віддати тіло для її насолод і жертвенних ігор, розчинити в її владних енергіях свою волю і свій розум.
Тіло дівчини здригнулося у гострому спазмі.
І це не сподобалося Пелі.
Тому що було відверто
Було підлою пасткою.
Шукаючи опори, вона озирнулася на Фатіму і побачила, що голомоза також змінюється. Її голова видовжилася, а шкіра стала прозорішою і лимонно-жовтою. На ній з’явилися дивні набряки, немов плоть Фатіми плавилася від внутрішнього жару. Якщо Ольд видобував з тіл форми найперших втілень, то з-під личини голомозої ось-ось мало показатися щось дуже відмінне від людини.
В цю мить Пелу захопила і понесла хвиля ненависті.
Це було так несподівано, що тіло дівчини відповіло на неї новим оргазмом.
«Дарма!» — рикнуло в її голові так, що Пела не втрималася на ногах і впала на коліна. А ще вона відчула, як до її голови заходить цілий натовп енергійних словообразів, серед яких найспокійнішими були «підстава» і «неможливо».
— Якого хріна! — вона підвела очі на рогату і побачила не богиню, а посірілу від відчаю істоту, з пащі якої цідилась рожева піна.
Проте цікавіша метаморфоза відбулася з голомозою.
