Гойдалка полностью

Підкоряючись його нечутному наказу, бойовий дискоїд різко змінив курс і помчав до далекої темної крапки, що виникла на горизонті. На оглядовому екрані вона виглядала, як прямокутний силует, колір якого був рудішим за колір пустелі.

А вже за кілька секунд силует перетворився на коробчастий корпус, опертий на широкі гусеничні треки. Піскові бурі та час вкрили метал рудуватими плямами і подряпинами, від чого транспортер виглядав іржавим металоломом. Зблизька він виявився розміром із триповерховий будинок, з бульдозерним ножем, краном і такелажними фермами.

— Звідки таке чудо? — поцікавився Алеф.

— Жителі північних куполів свого часу набудували до чорта таких саморобок.

— Не дуже раціональне використання броньових плит.

— У промислових руїнах багато металолому. Є і титан, і сталь. Колись ці транспортери зі всієї пустелі з’їжджалися до Саїду на новорічні фестивалі. Веселі були часи.

— Міцно фестивалили?

— Бувало, — Марков додав до растрової графіки сканера дані з інфрачервоного каналу та ГРЛ. — Ззовні живих істот не бачу. Здається, у транспортері простежується якась біотика[48].

— Масові характеристики відповідають одному об’єктові гуманоїдного типу, — доповів оператор бортової зброї. — Також присутня слабка анґуляція гравітаційного поля. Дуже слабка і пульсуюча.

— Анґуляція? — Марков стрепенувся, почувши незнайоме слово.

— Щось типу локального завихрення, — спробував пояснити Алеф.

— …?

— Приблизно те саме, що білий колір у Мобі Діка, — всміхнувся капітан «горобців». — Звичайні люди, наскільки мені відомо, не здатні завихрювати темну енергію.

— Значить, це він, — обличчя генерала закам’яніло.

— Або ж там повзає чорна слизота.

— Норни?

— Норни, мафеді. Цуча слизота. Кажуть, що вони здатні впливати на гравітаційне поле.

— Якщо так, то він готується втекти. Наказую знищити транспортер.

— Десь тут хлопці з Джи Тау, — нагадав Алеф.

Дискоїд ліг на віражну дугу, облітаючи транспортер. Маркова втиснуло в крісло, в очах його потемніло і заперечення не змогли відірватися від важкого, як свинець, язика. За мить бойова машина опинилася надто близько від іржавого велета, щоб можна було застосувати плагани або магнітари.

За спиною генерала щось клацнуло, з десантного відділення на пісок зістрибнули «горобці». У своїх масивних екзоскелетах вони були подібні на чорних богомолів. Ще мить — і вони пробили у корпусі транспортера здоровенну діру.

«Як вони це зробили?» — не зрозумів Марков, але на розпитування не було часу. Дискоїд зависнув над металевим дахом, у якому невідома сила також вигризла рівненький отвір. Ще один «горобець» стрибнув крізь нього просто до металевого черева.

— Тепер ми, — сказав Алеф.

Їхні крісла з невловимою для людини швидкістю перетворилися на екзоскелети і випали крізь нижні люки.

Нове запаморочення, пружний удар — і ноги Маркова (чи то лапи крісла-трансформера) твердо встали на підлогу пустельного всюдихода. Хмара рудої пилюки завадила поліцейському зорієнтуватися. Він рушив туди, де вгадувався коридор, проте майже миттєво наштовхнувся на керамітову стінку. Екзоскелет удесятеро посилив це зіткнення, стіна тріснула, навколо загуркотіло. У відповідь пролунав справжній грім. Маркову здалося, що він опинився в епіцентрі вибуху. Його відкинуло. Якби не реакція комп’ютера, що керував екзоскелетом, він неодмінно впав би.

Навколо все вібрувало. Незвичне відчуття охопило Маркова. Здавалося, ритмічно пульсуючі промені прострілюють його тіло, залучаючи до божевільного танцю. На мить він уявив собі, що транспортер перетворився на велетенського павука, шалено вібруючого на довгих членистих лапах, а сам він стоїть у його череві, пробитий млосною пульсацією, крихітний і безпорадний.

Марков напружив волю, відганяючи нав’язливе видіння.

Вібрація зникла так само раптово, як і виникла.

Він розвернувся і пірнув у хмару — тепер вже не руду, а чорну; дорогою розбив щось схоже на меблі, прорвався до суміжного відсіку й там натрапив на «горобців». Вони стояли навколо прозорого, подібного до труни, контейнера, в якому спочивало оголене чоловіче тіло. Кіптява, що вкрила стінки «труни», заважала бачити обличчя. Марков підняв руку, аби розтрощити контейнер, але Алеф зупинив поліцейського.

— Мобі Дік помирає, — сказав капітан.

— Ви впевнені?

— Ми щойно сканували його мозок.

— Ця істота оперує ілюзіями.

— Йому не пощастило, сір, — почув генерал одного з «горобців», судячи з голосу, жінки. — Операцію зробили невдало, почалося фронтальне виродження мозкової речовини.

— Ви медик?

— Так.

— Він нас чує?

— Навряд чи.

— Він телепат. Дуже сильний.

— Я знаю, сір.

— Він може…

— Не може, — с притиском мовив Алеф. — Нічого він вже не може, але вісім секунд тому чогось таки утнув.

— Норни?

— Спрацював портал.

— Тобто вісім секунд тому він був при свідомості?

— Судячи з експрес-аналізу, сір, він смертельно перенапружив мозок і впав у деструктивну кому, — підтвердила жінка-медик. — А тепер сигнал припинився. Він мертвий. Це очевидно. Фіксую час.

Марков лише тепер зауважив, що та тримає в руках циліндричний прилад.

Сканер, зрозумів поліцейський.