Над стародавнім Брацлавом буяла весна. Регіментар казенного війська, брацлавський хорунжий пан Стефан Хмелецький, рідний брат Хмелецького львівського, милувався краєвидами. Кінні й піші його жовніри просувалися до Бугу. Гетьман Дорошенко, написавши королівському комісарові в козацьких справах Томашеві Шклінському листа, що він не може нашкребти дві тисячі козаків для шведської війни, післав ці дві тисячі (вони в нього були, тільки він не хотів їх заганяти за межі України) на підмогу брацлавському хорунжому. Ось вони, ось-ось-о, виринуть із-за обрію, і двадцять сотників під’їдуть до пана Стефана, віддадуть йому честь, і він візьме їх під свою руку…
Білий кінь гарцював під паном Стефаном, не просто гарцював, а витанцьовував, та так же гарно, так же натхненно, що якби навіть їхня королівська милість Сигізмунд зволили поглянути на це, то й у них би радісно й молодечо заграло серце!
Білий кінь гарцював, очікуючи бою! А вершник сидів на коні упевнено й спокійно, знаючи, що бою не буде.
Гетьман Дорошенко написав панові хорунжому особистого листа, в якому просив і радив вийти з військом на кордони Брацлавщини. Гетьманові стало точно відомо, що велике військо турків під командуванням Бекіра-баші має увійти в межі України з людьми молдавськими й мунтянськими. Ці люди, набрані тисячами з прикордонних з Брацлавщиною сіл та містечок, мають під орудою турків будувати фортеці на Україні, біля Бугу. Фортеці ті мають бути збудовані за місяць-два — необхідні припаси будівельних матеріалів, залізні скоби, балки та гармати будуть ось-ось привезені морем. Бекір-баша зі своїми людьми має подбати про фундаменти, рови, насипи, підземні ходи в фортеці і з них… Гетьман Дорошенко писав, що турків належить стріти на кордоні, обійтися з ними надзвичайно ласкаво, але на Брацлавшину не пускати. Треба, підкреслював Дорошенко, порадити туркам (але після багатоденних переговорів) іти на Ячаків, — а щодо Ячакова, то туди буде послано інших людей, які й там не дадуть Бекірові розгорнути свою діяльність.
Брацлавський хорунжий розумів, що сподіватися на короля — то марна справа. Сигізмунд далеко, до того ж, для таких справ треба скликати сейм. Польща й Османська імперія зв’язані мирною угодою, отже, той, хто перший вистрілить, той і порушить цей договір. А гетьман Дорошенко попереджав — у нього щодо цього були точні, перевірені дані! — що турки будуть лізти без жодного пострілу, вони шукатимуть дірки в кордоні, а коли вже опиняться на слов’янській землі, то йти звідти не захочуть, — і, отже, доведеться застосовувати силу. А сила — то привід для війни! А в війні на півдні Річ Посполита була не зацікавлена, у неї був клопіт на півночі!
Білий кінь гарцював під паном хорунжим, кінні й піші жовніри непоспішливо йшли тугим весняним шляхом (ще куряви нема, а дорога майже суха й тверда, пружна й весела!), — а пан Стефан усе видивлявся: коли ж то на обрії з’являться козаки!.. Козаків усе не було й не було, хоч назвати їх людьми неточними гріх. Онде їхній гетьман у своєму останньому листі-пораді (наказів польському хорунжому, регіментарові казенного війська він писати не міг) повідомив навіть не тільки день, а й навіть годину, коли турки підійдуть до Бугу з наміром форсувати його й перейти на Брацлавщину. Той день — сьогоднішній, а та година має настати через дві години!..
Але ж де в дябла козаки?!
Щоправда, в листі гетьмана щодо козаків було сказано, що вони прибудуть вчасно, але не вказано було ні місяця, ні часу, — таж пан Стефан Хмелецький вважав, що оті двадцять козацьких сотень мусять з’явитися або ж уранці цього дня, або принаймні перед стрічею з турками, аби вороги християнської віри бачили перед собою велику силу під знаменами польського короля.
Козаків не було й не було…
Капітан-баші Бекір був теж на білому коні. Весна хвилювала його, і він подумки поповнював гарем українками та молдаванками. Ще позавчора він сказав про це своєму найголовнішому заступникові і водночас харем-агаси Надиру. Вже вчора Надир сказав, що має кілька вельми спокусливих красунь, привезених йому з дальніх молдавських та українських сіл… Треба було б потішити око лицезрінням їхніх принад, проте Бекір вирішив відкласти цю всю радість на сьогодні, коли його військо перейде Буг.
Цей день має настати сьогодні.
