— Скажу! Ну, бувай! Пильнуй — і дай знати Хмелецькому!
— Дам знати! З богом!
— І тобі — так само!
Цабекало вискочив з землянки, перекотився-переповз кущами й високими травами до берега, а там чекав на нього його Муцик… Мехтодь повів його до води, швидко роздягся, прив’язав свій одяг та зброю коневі на сідло — і вони обидва попливли через Буг. Швидка хвиля збивала з ніг, потім понесла і Муцика, і Мехтодя вниз. Але і той, і другий плавали добре. Вийшли на берег, обтрусилися, Мехтодь швидко одягся — і ось уже помчав уздовж ріки, невидимий для турків, на південь. За якусь милю він вибіжить на рівне поле і, вже не криючись, помчить у степ, де його чекають козаки Закривидороги…
Пан Стефан Хмелецький, брацлавський коронний хорунжий, розумів, що його хороброму регіментові рано чи пізно доведеться ставати на прю з турками. Оскільки війська у нього було небагато, то він усіма силами намагався відтягти зіткнення з переважаючим супротивником. І це йому поки що вдавалося.
Але що робити зараз?
Реєстровий козак Яким Ляскало, прибувши зі спостережного пункту, повідомив:
— Турки мають сьогодні перейти Буг. До того ж схоже, що у двох місцях. Напевне, хочуть оточити ваш регімент! З вісткою про це поїхав до Закривидороги мій товариш!..
Пан Стефан, не спускаючи очей з турецького табору, сказав:
— Почекаємо вістей від Закривидороги!
Якщо турки кинуться перепливати Буг напроти регіменту, то тут їх відбити все-таки буде можна, але якщо підуть вони на обох бродах, то буде важко!
Що ж то має повідомити Закривидорога?
Закривидорога поки що мовчав…
Закривидорога з незрозумілих причин барився…
Зате не барилися в таборі Бекіра-баші.
Розтягнутий на кілька миль турецький табір раптом ожив, як ото оживає восени поле, вкрите воронням. Залунали крики «Ялла!» й «Лулу!» — і ось уже рушила вся армада на Буг!
Справді, турки вирішили форсувати ріку в двох місцях одразу — Хмелецькому треба було одразу ж відступати, щоб не опинитися у оточенні.
Але ж договір, договір!
У таборі Бекіра-баші подбали й про це.
Тисячі стріл піднялося в небо. Всі вони перелетіли над регіментом. Але одна впала біля ніг самого регіментара.
Хмелецький наказав підібрати стрілу. Її було обгорнуто шматком пергаменту. Пан регіментар розгорнув той шматок і прочитав:
«Пане королівський хорунжий Стефане Хмелецький! Підданці Речі Посполитої, грубо порушуючи договір між нашими властителями, нападають на наших людей, завдають їм ран і позбавляють їх життя. Оскільки ці розбійники весь час ховаються за Бугом, у межах дій вашого регіменту, а ви, порушуючи договір між нашими властителями, не караєте цих людей, не гідних звання воїна, — то ми мусимо перейти ріку, наздогнати розбійників, покарати їх і потім повернутися на своє місце. Про це ми вам і повідомляємо. Власну руку приклав капітан-баші Бекір».
— Еге ж, ховаються за Бугом, — гірко всміхнувся Хмелецький. — Не в той бік треба гнатися!..
— Виставити щити і бути готовими до оборони! — наказав регіментар.
І справді, нова злива стріл уже полетіла просто в жовнірів. Але вчасно відданий наказ дозволив запобігти втратам з боку поляків.
Сонце шпарило на небі, піт лився по обличчю Стефана Хмелецького. Було жарко, а може бути ще жаркіше.
Регіментар наказав приготувати до бою мушкети, рушниці-гаківниці. Гармати й фальконети були готові. Ось тільки турки перейдуть середину ріки — і гримнуть перші залпи!
І почнеться тоді справжня кривава баталія, з якої вийти живим небагато шансів, а як сказати точніше — ані жодного.
Але пан Стефан Хмелецький мав гонор. Пан Стефан Хмелецький любив свою державу і був готовий виконати будь-який наказ її…
І води Бугу завирували від тисяч турецьких тіл, що заплюскотілися в ріці, розкидаючи бризки навсібіч…
Жовніри Хмелецького стояли заціпенівши. Вони мовчали. А з того берега, з прибережних горбів котилося, гриміло, ревло багатотисячногорле: «А-а-а-лл-а!!!»
Пан Хмелецький мав гонор. І тому він був готовий стріти зараз геройську смерть.
Так само мав гонор і весь його регімент…
Перед утомленими очима хороброго Бекіра-баші розстелялася картина, як на гравюрах хитромудрих венеціанців: незламні його війська, орда за ордою, йшли через Буг, і буйні води гяурської ріки мусили розступитися перед воїнами пророка.
