Що було з тієї любові — мабуть, вже зрозуміло. Що, знову-таки, не відбирає ні в кого права мріяти, планувати і снити. Це, зрештою, чи не перший випадок, коли і він, і вона живуть у світі, який не має нічого спільного з дійсністю; навіть розділені тисячами кілометрів, вони зустрічаються в історії любові, яка можлива завжди деінде — скажімо, в Африці, або на якій-небудь іншій землі, де ще й досі усе народжується з чистої насолоди.
Ніколи не бачив її, не чув про неї, та коли тітка по телефону запропонувала йому пожити в її квартирі, Чіпо без вагань погодився. П'ять кімнат, чоловіче, жодного розбитого вікна, газове опалення та комора, повна їжі. Що не кажи, Чіпо ніколи не жив краще. Відколи десять років тому батько виїхав до Канади, а мати пропала в наливайці над шабацькою магістраллю, він тулився по підвалах, цупив гроші, розвантажував вугілля та за сотню марок переносив якісь пакети через кордон на Любелі[15].
На початку не знав, що робити зі стількома кімнатами, щоночі спав в іншій, тонучи в пишних перинах, крізь які жоден осколок не проб'ється. Але в такій великій квартирі людину рано чи пізно впольовує самотність. Тільки дурень у стількох кімнатах може жити сам, думав він, і почав будувати плани заповнення усіх порожнеч і заселення всіх пустих кутків. Найперше привів бродячого пса, що обісрав усі килими, а тоді помер посеред коридору. Потім приніс кицьку, і вона за два дні втекла, але тоді він зустрів Муєсиру, сімнадцятирічну дівчину з Фочі[16], яка бозна-якими шляхами, попри фронти й четницькі засідки, залишивши вдома вирізану родину, виринула в Сараєві. Показав їй, де спати, нагадав, що немудро було б розпочинати якусь розмову чи розпитувати його про щось, бо він різкий та нервовий, і пригрозив їй, щоб ніколи, під жодним приводом, не заходила на його частину квартири.
Муєсира відчистила собаче лайно з килимів, переставила меблі у своїй кімнаті, прибрала квартиру на жіночий смак і додала, — принаймні збоку здавалося, — трохи життя в Чіпине заскніле існування. Він дивився на неї скоса, ніколи й слова не мовив, а коли за п'ятнадцять днів прозвучали перші загальні питання, відповідав неприязно, майже з ненавистю. Муєсира терпіла все це в чоловічий спосіб, не шукала пояснень там, де кожна жінка на світі шукала б їх, де тільки можна. Про Чіпо не знала нічого: звідки приїхав, чи це його квартира, де він працював, що зміг так гарно й дорого обставити помешкання. Часом питала себе, особливо пізньої ночі, в години страху й трепету, хто він насправді, наш він чи їхній, може, якийсь таємний снайпер чи шпигун, інакше чому так приховує навіть незначні деталі біографії, чому навіть імені свого не назвав, бо Чіпо — це ж не ім'я, таких нема ні в сербів, ні в хорватів, ні в мусульман. Пробувала викликати його на відвертість усміхненими поглядами й дрібними проявами уваги, приносила йому каву та купувала випивку на ринку, але Чіпо затято залишався різким.
— Може, я тобі заважаю? Я вже довго тут, може, пора виселятися? — завагалася вона одного ранку.
Він зневажливо глянув на неї, сплюнув набік і процідив:
— І куди ти підеш, дурепо?
Він вийшов із дому, не чекаючи відповіді. Муєсира лишилася стояти з роззявленим ротом, а в голові в неї роїлися різні пояснення і маленькі жіночі хитрощі, якими вона все-таки змогла б пом'якшити його серце і нарешті змусити показати власне лице так, як показував іншим людям та жінкам — інші точно мають бути в його житті, думала вона. Не впав же з Місяця, напевно ж мав батька й матір, можливо, навіть друзів, жінку і дітей. Та, коли він пополудні повернувся додому, вона не наважилася вимовити жодного слова. Відчувала, що як запитає щось — Чіпо вибухне, і хтозна, що тоді станеться, хтозна, чи не розсиплеться знову світ, зненацька та без видимої причини, як він кілька місяців тому розсипався у Фочі.
Одного разу, мимохідь, він торкнувся її, мабуть, випадково. Вона здригнулася й відсахнулася. Чіпо озирнувся і глянув на неї, аж ніяк не лагідно. Якось, поки його не було, вона зазирнула до забороненої кімнати. Побачила величезний хрест на стіні та ще якісь християнські реліквії. Ось воно що, подумала дівчина, і кілька днів була переконана, що знає про Чіпо все. Отже, він католик, і тому її ненавидить. Але, бачиш, католики таки кращі за православних. Пускають у дім, замість убити тебе, хіба що сердито дивляться.