Сенку та Машо сусіди завжди мали за приклад щасливої любові. Вона не могла народити дітей, але він їй не дорікав, як це зазвичай роблять балканські чоловіки. Сенка працювала на пошті, а Машо був водопровідником. Вона завжди говорила «мій Машо», а він — «моя Сенка». Їхня історія не була б цікавою, якби не почалась війна, як не бувають цікавими історії про довге і непохитне щастя.
З першим же снарядом, що впав на місто, Машо записався в Територіальну оборону. Сенка була не в захваті від цього, але розуміла, що немає іншого способу врятувати їхній однокімнатний Едем. Боялася й думки про від'їзд з міста, бо вважала, що нове місто створить нові обставини і нову історію, у якій можуть змінитися головні ролі.
Одного ранку прийшов незнайомий чоловік в уніформі, в забрьоханих болотом чоботях. Міцно обійняв її і сказав, що Машо загинув. На столі залишив паперовий пакет із його речами: носовичком, військовим квитком, годинником, футляром від окулярів та гаманцем. Коли минули перші дні трауру, у яких завжди більше церемонії, ніж власне туги, коли потрібно залишатися зібраним, бо пильні очі співчутливців зауважують кожну сльозину, Сенка поклала перед собою те, що повернулося додому замість Машо. Торкалась предметів, одного за одним, і насамкінець відкрила гаманець. Всередині знайшла п'ятдесят німецьких марок (заначку, яку завжди має завбачливий чоловік), купу папірців із телефонами і робочими замітками. У пластиковій кишеньці була її фотографія. Ця кишенька в гаманцях слугує переважно для того, щоб на касах в супермаркеті незнайомі люди могли на мить зазирнути у ваше інтимне життя. Однак, гаманець мав іще одну кишеньку — потаємну. Сенка зазирнула туди і знайшла фотографію незнайомої дівчини. На звороті був напис: «Завжди твоя Мірсада». Напис був прикрашений безліччю завитків.
Наступного дня Сенка розповіла всім сусідам, «як з неї познущалися ці гади з бригади». Ошаліло, потім сердито, потім плачучи, показувала інкриміноване фото, а жінки квоктали і хитали головами. Втішали її тільки до дверей, а потім починалися пересуди. Переважно всі, окрім, звісно, Сенки, були щасливі, що й Машо виявився не таким уже «святенником», а її позаочі називали бідолашною, бо ж так відкрито показала свою «ганьбу», в яку ще й сама не вірить.
Коли за п'ятнадцять днів прийшли хлопці з бригади «із продуктовим пакетом для дружини загиблого борця», Сенка відмовилася їм відчиняти. Кричала з того боку зачинених дверей, погрожувала і проклинала. Сусіди гадали, що збожеволіла, коли вже відмовляється від гуманітарної допомоги. Потягли солдатів за рукави, щоб залишили їм пакет, а вони вже передадуть Сенці, коли та заспокоїться.
Час минав, і Сенка, замість загального співчуття, викликала вже насмішки. Її історію про підкинуту фотографію, що постійно ускладнювалася, ніхто не хотів слухати. Вона все-таки старалася утвердити історію, в якій її Машо залишиться чистим. Щодня вона потребувала нових подробиць. Сьогоднішні сумніви блискавично розтоплювали вчорашні пояснення. Але історія про щасливу любов завжди перемагала. Заради неї варто було пожертвувати всім, навіть глуздом. Окрім цієї історії, в охопленому війною місті Сенка не мала нічого.
Що було далі — не знаю, бо поїхав з Сараєва, але це вже й не важливо. Підтвердилося, що вірність знову стала першопочатком любові, можливо, навіть важливішим за саму любов. Але за межі цієї історії сягає потреба в конструюванні фабули, щоб створити обрамлення, яке виправдає саме життя і наприкінці надасть йому хоч якогось сенсу.
Люди, що про цю війну пишуть без статусного інтересу чи особистого зацікавлення в живих і мертвих головах, отже, люди, яких дуже мало, але які все-таки є, роблять те саме, що робила Сенка. Без жодної користі для себе чи для інших вони відчайдушно пробують відновити розбиту картину світу. Точність в описах і довжелезні переліки, конструкції, що ображають «громадськість», тексти, які правовірні називають національною зрадою, — усе це тільки марні намагання в Істині знайти причини залишатися у власній шкурі. У часи, коли все втрачено, вірність залишається єдиним, у що вони можуть вірити. Коли нагорі писатимуть історію, тільки люди на кшталт Сенки опиратимуться їхній брехні.