Кантика для Лейбовіца полностью

Дом Пауло і не думав, що йому вдасться переконати співрозмовника. Але з тяжким серцем він помітив гнітючу терплячість, із якою тон його вислухав. Це можна було назвати терплячістю чоловіка, котрий слухав аргументацію, що її давним-давно вже із задоволенням відкинув.

— Насправді ваша пропозиція, — відповів учений, — означає коротку паузу, яку ми повинні взяти. А далі — розпуск колегіуму або його повний переїзд у пустелю, де якимось чином (без власного золота й срібла) треба буде відроджувати свою експериментальну базу й теоретичні дослідження. Дослідження повільні, важкі, про результати яких варто мовчати. Здобуті знання потрібно буде берегти, поки Людина не стане досить доброю і чистою, святою та мудрою.

— Я не це мав на увазі…

— Ви не це мали на увазі, але ваші слова означають саме це. Замкнути науку за монастирськими мурами, не намагатися застосовувати її на практиці, взагалі нічого не намагатися з нею робити, поки люди не стануть святими. Що ж, це не спрацює. Ви цим займалися в абатстві впродовж багатьох поколінь.

— Ми нічого не переховували.

— Не переховували, але сиділи на накопичених знаннях тихо, щоби ніхто не здогадався про їх наявність тут, і ви нічого з ними не робили.

В очах старого священика на мить спалахнула іскра гніву.

— Мабуть, настав час познайомити вас із нашим засновником, — прогарчав він, показавши дерев’яного боввана в кутку. — Він був науковцем, наче ви, ще до того, як світ з’їхав із глузду, а він мусив шукати собі сховку. Він заснував цей орден, щоби порятувати знання цивілізації в архівах. «Порятував» від чого і для чого? Подивіться, на чому він стоїть. Бачите вогонь? Книжки? Ось наскільки світові тоді була потрібна ваша наука. Тоді і багато століть потому. Він помер за нашу справу. В легенді говориться, що коли його викупали в олії, він попросив іще одну чашку. Катам здалося, що він мав на увазі воду, тому посміялися з нього і таки пригостили його. А він благословив її — дехто стверджує, що олія перетворилася тоді на вино, — і сказав: «Hic est епітп calix Sanguinis Меі»[163]. Потім випив її, перш ніж його повісили і спалили. Перечитати вам мартиролог? Перелічити всі битви, в які нам довелося вступити, аби вберегти свої записи від чужих рук? Назвати всіх ченців, котрі втратили зір у скрипторії заради вас? Але ж це не заважає вам говорити, що ми сиділи склавши руки та мовчали про свої знання.

— Не навмисне, — пояснив учений. — Але фактично — так. І з тих самих мотивів, які зараз приписуєте мені. Якщо ви спробуєте вберегти мудрість, поки не помудрішає сам світ, отче, то він її ніколи й не отримає.

— Я розумію, на чому ґрунтується наше непорозуміння! — понуро відповів абат. — Служити найперше Богові або Ганнеґанові! Ось ваш вибір.

— Значить, у мене його взагалі немає, — відказав тон. — Чи ви хотіли, щоб я служив Церкві? — Глузування в його голосі неможливо було не помітити.

Був четвер на октаві Дня всіх святих[164]. Готуючись до відбуття, тон і його товариші перебирали свої нотатки та записи в підвалі. Біля них зібралося трохи ченців, і чим ближчим ставав день від’їзду, тим більш дружньою здавалася атмосфера між ними всіма. Над головами, як і перше, шипіла та сліпила очі дугова лампа, заливаючи стародавню книгозбірню біло-блакитним сяйвом, поки гурт новіціїв втомлено гарував коло ручної динамо-машини. Через недосвідченість послушника, котрий осідлав драбину під світильником і мав стежити за відстанню між стрижнями, вогонь хаотично блимав. Хлопчина щойно замінив досвідченого регулювальника, який відправився в лазарет із мокрою ганчіркою на очах.

Тон Таддео відповідав на запитання про свою роботу вже не так стримано, як раніше. Певно, він більше не переживав за такі суперечливі теми, як властивості заломлення світла чи амбіції тона Ессера Шона.

— Отже, якщо ця гіпотеза не позбавлена сенсу, — говорив він, — мусить існувати спосіб її довести якимись спостереженнями. Гіпотезу я висунув, спираючись на деякі нові… точніше, дуже давні… математичні форми, що їх підказало вивчення документів у вашому Меморіалі. Схоже, вона пропонує простіше пояснення оптичних явищ, але, чесно кажучи, мені не вдавалося придумати способу її перевірки. І тут мені допоміг брат Корнгур. — Усміхаючись, він кивнув у бік винахідника та продемонстрував начерк експериментального устаткування.

— Що це? — спитав хтось після короткої спантеличеної паузи.