— Не знаю,
— Можна з ним поговорити?
— Я впевнений, що це вже не має ніякого значення. Він марить.
Абат зайшов до кімнати і тихо зачинив за собою двері.
— Брате Кларе?
— Тільки не знову, — зітхнув на ліжку чоловік. — Заради Бога, тільки не знову… Я вже розповів усе, що знаю. Я його зрадив. Просто залиште мене… як є.
Настоятель здригнувся і ступнув до невеличкого столика край ліжка. Поміж паперів та особистих речей він одразу знайшов грубо віддрукований документ, який біженець зі сходу приніс із собою:
МЕР ГАННЕҐАН, із ласки Божої Суверен Тексаркани, Імператор Ларедо, Оборонець Віри, Доктор Права, Вождь кочових кланів та Зверхник Вакеро Рівнин, УСІМ ЄПИСКОПАМ, СВЯЩЕНИКАМ і ПРЕЛАТАМ Церкви в наших законних володіннях переказує вітання і ЗАСТЕРЕЖЕННЯ, оскільки цей документ є ЗАКОН і т. д. і т. п.
(1) З огляду на те, що такий собі іноплемінний правитель, котрий зве себе Бенедиктом XXII, єпископом Нового Риму, наважившись нелегально утвердити свою владу над духовенством, посмів спочатку накласти інтердикт на Тексарканську церкву, а потому призупинити його дію, спричинивши тим самим значне непорозуміння й духовне забуття серед вірян, Ми, єдиний законний зверхник Церкви у своїх володіннях, діючи у згоді з радою єпископів та духовенства, цим оголошуємо нашим щирим підданцям, що названий вище правитель і єпископ Бенедикт XXII — єретик, святокупець, убивця, мужоложець та безбожник, не гідний визнання Святою Церквою у землях нашого королівства, імперії та протекторату. І той, хто служить йому, не служить Нам.
(2) Відтак нехай буде всім відомо, що обидві булли (інтердикт і його призупинення) з цього моменту вважаються АНУЛЬОВАНИМИ, СКАСОВАНИМИ, ТАКИМИ, ЩО ВТРАТИЛИ ЗАКОННУ СИЛУ І НЕ МАЮТЬ ЖОДНИХ НАСЛІДКІВ, позаяк від початку були нечинними…
Решту тексту
Він жбурнув документ назад на стіл і сів край ліжка. Біженець важко дихав, прикипівши поглядом до стелі.
— Брате Кларе, — лагідно гукнув він. — Брате…
Тим часом у підвалі очі вченого палахкотіли надмірним вогнем дослідника, котрий вторгається в чужу йому царину іншого фахівця заради розв’язання загальних суперечностей науки.
— Так, насправді ж, воно
—
— Так, він… — учений раптом замовк і перелякано подивився на Ґолта.
— Усе гаразд, — захіхікав священик. — Багато хто з нас вважає, що книга «Буття» — це радше алегорія. То що ви з’ясували?
— Ми знайшли один фрагмент із часів до Потопу, де міститься натяк на досить-таки революційну концепцію. Наскільки я розумію, йдеться про те, що Людину було створено незадовго до падіння останньої цивілізації.
— Що-о-о? А звідки ж тоді взялася цивілізація?
— Не від людства. Її породила попередня раса, що на момент Diluvium Ignis[166] уже вимерла.
— Але ж Святе Письмо сягає багатьох тисяч років до Diluvium!
