Казка полностью

— Буде, — меланхолійно прорік Хеймі. — Вбивця Польоту не чекатиме. Місце Ая займе Руда Моллі.

Однак Ая не було вбито. Він згодом підвівся, дошкандибав до свого сінника й ліг. Наступні два дні він ледве міг шепотіти. Доки не з’явився Кла, він був найбільший з нас, найсильніший, той, хто безумовно мав вистояти до кінця кривавої забави, відомої як «Чесний двобій»; а я ж навіть не помітив удар у горло, який його звалив.

Хто протистоятиме людині, яка змогла зробити це, в першому раунді змагань?

За словами Келліна, ця честь випала мені.

Мені часто снилась Радар, але тієї ночі, коли Кла звалив Айоту, я бачив уві сні принцесу Лію. На ній була червона приталена сукня з обтислим ліфом. З-під подолу визи­рали червоні туфельки в тон, пряжки інкрустовані діамантами. Волосся зачесане назад і зав’язане якоюсь вигадливою перловою ниткою. На грудях у неї був золотий медальйон у вигляді метелика. Я сидів біля неї, не в лахмітті того одягу, в якому прийшов у Емпіс з хворою собакою, а в темному костюмі та білій сорочці. Костюм був оксамитовий, а сорочка шовкова. На ногах у мене були замшеві чоботи з халявами, які збиралися м’якими складками — такі чоботи міг носити мушкетер Дюма на ілюстрації Говарда Пайла. Безумовно, з колекції Дори. Неподалік спокійно паслася Фалада, а сірошкіра служниця Лії розчісувала її щіткою.

Ми з Лією трималися за руки й дивились на своє віддзеркалення в тихій водоймі. Волосся в мене було довге й золотисте. З обличчя зникли кілька плям від акне. Я був вродливий, а Лія — прекрасна. Особливо тому, що в неї знову був рот. Вуста вигнуті легенькою усмішкою. У кутиках рота виднілися ямочки, й не було ані сліду виразок. Незабаром, якщо сон триватиме, я поцілую ці червоні вуста. Навіть у цьому сні я розумів, що то фінальна сцена диснеївського мультфільму. Час від часу в озерце падала пелюстка, від чого на воді з’являлися брижі, наші віддзеркалення хиталися, губи возз’єднаних принца й принцеси зустрічались і музика злітала у височінь. Жодна темрява не мала права затьмарити цей ідеальний казковий фінал.

Тільки одне було не до речі. В пелені червоної сукні принцеси Лії лежав фіолетовий фен. Я добре це знав, хоча мені й було всього сім років, коли загинула мама. Всі її корисні речі, і фен теж, були віддані в благодійний магазин «Ґудвілл», бо батько казав, що кожного разу, як на очі йому потрапляють її «жіночі дрібнички», як він їх називав, у нього знову розривається серце. Я був не проти того, щоб повіддавати майже всі її речі, тільки попросив залишити собі її ароматичний сосновий пакетик і ручне дзеркальце. Тато не мав нічого проти. Вони досі лежать у мене вдома на комоді.

Мама називала свій фен «Пурпуровий бластер смерті».

Я вже відкрив був рота, щоб запитати Лію, навіщо їй мамин фен, аж тут заговорила її служниця:

— Допоможи їй.

— Не знаю як, — сказав я.

Лія усміхнулась своїми новими пречудовими вустами й погладила мене по щоці:

— Ти швидший, ніж думаєш, принце Чарлі.

Я почав запевняти її, що зовсім не швидкий і саме тому грав на лінії у футболі й на першій базі в бейсболі. Так, якось я продемонстрував певну швидкість у грі проти Стенфорда на Кубок індички, але то був незначний виняток, і ним я завдячую лише раптовому сплеску адреналіну. Однак я не встиг нічого до пуття сказати, бо щось ударило по обличчю, я сіпнувсь і прокинувся.

Це був ще шматочок стейка — маленький, трохи більший за обрізок. Персі човгав коридором, кидаючи ці маленькі шматочки в камери, примовляючи:

— Аишки, аишки.

І це, як на мене, було найкраще, що він міг зробити з «залишками».

Хеймі спав без задніх ніг, змучений «тренуванням» і своєю постійною післяобідньою боротьбою за випорожнення кишківника. Я взяв свою добавку стейка, всівся, спершись спиною об стіну камери, й відкусив шматочок. Під передніми зубами щось хруснуло. Я глянув і побачив папірець, схожий на ті, які кладуть у печиво з віщуваннями, запханий у кусень м’яса. Витяг його. Акуратним дрібним курсивом, почерком освіченої людини, там було написано:

Я допоможу вам, якщо зможу, мій принце. Звідси є вихід через кімнату «Судді». Це небезпечно. Знищте цю записку, якщо цінуєте моє життя. Завжди до ваших послуг — ПЕРСІВАЛЬ

«Персіваль, — подумав я. — Не Персі, а Персіваль. Не сірий раб, а реальна людина з реальним іменем».

Я з’їв цидулку.

Наступного дня на сніданок нам дали ковбаски. Ми всі знали, що це означає. Хеймі дивився на мене сумними очима, усміхаючись:

— Принаймні я покінчив із судомами в животі. І більше немає потягів до випорожнення. Хочеш?

Мені не хотілось, але я взяв його чотири ланки, сподіваючись, що вони додадуть мені трохи енергії. Вони свинцево лягли в животі. З камери на тому боці коридору на мене зирив Кла. Ні, це не те слово. Він ґвалтував мене очима. Айота знизав плечима, немов запитуючи: «Що збираєшся робити?» Я так само знизав плечима йому у відповідь. Дійсно, що?