Казка полностью

— Він не міг битися по-справжньому, ти ж знаєш, який він, який він був, але він зробив із цього шоу. Думаю, для мене. Вони вимагали крові, ти почуєш це, коли прийде твоя черга, кричали йому завалити цю сучку, кричали, щоб я зайшла йому за спину й штрикнула в шию…

— Там є ножі? — запитав я.

— Ні, дротики з коротким руків’ям. А ще рукавиці з колючками на кісточках пальців. Вони розкладені на столі, де були напої, коли ми тренувалися. Знаєш, вони хочуть, щоб це був ближній бій, хочуть бачити побільше штурханини й різанини, перш ніж хтось упаде, але я взяла жердину, ну, з отих… — вона зробила вигляд, що розмахується.

— Бойових палиць.

— Так. Ми все ходили й ходили по колу. Фреммі був мертвий — горло перерізане, і Хеймі мало не посковзнувся на його крові. Вейл лежав на біговій доріжці.

— Тьху, — озвався Амміт, не підводячи голови. — Тупий мерзотник спробував утекти.

— Ми були останні. Саме тоді Аарон сказав: ще п’ять хвилин, а потім нас уб’ють обох. Він бачив, що ми клеїмо дурня. Хеймі кинувся на мене, відхиляючи дротик убік, так по-дурному, і я вдарила його в живіт товстим кінцем своєї палиці. Він закричав. Кинув свій дротик на траву і все кричав.

«Живіт Хеймі, — подумав я. — Його вічно хворий живіт».

— Я не могла витримати цей крик. Вони аплодували, сміялись і говорили щось наче «гарний удар» і «кицька його цим звалила», а Хеймі все кричав. Я підняла дротик. Я ніколи нікого не вбивала, але я не могла витримати його крику, тож я… я…

— Далі можеш не розповідати, — сказав я.

Вона подивилась на мене очима, повними сліз, із мокрими щоками:

— Зроби щось, Чарлі. Якщо ти принц, обіцяний у пророцтві, ти повинен щось зробити.

Я міг би їй сказати, що найголовніше завдання принца Чарлі — не бути вбитим Кла, але подумав, що їй і без того погано, тож просто коротко її обійняв.

— Він там? Вбивця Польоту?

Вона здригнулась і кивнула.

— Який він на вигляд?

Я все згадував те почесне сидіння з підлокітниками, скошеними назовні, наче той, для кого воно призначалось, непомірно гладкий або принаймні надзвичайно дебелий.

— Жахливий. Жахливий. Обличчя зелене, наче в нього щось не так усередині. Довге біле волосся спадає на щоки з-під корони, яку він носить. Баньки здоровенні, аж страх, завбільшки з яйця. Обличчя повне, таке широке, аж наче нелюдське. Губи товсті й червоні, наче він їв полуницю. Це все, що мені було видно. Він був закутаний у величезну пурпурову мантію від підборіддя й донизу, але я бачила, що вона ворушиться. Наче під нею він тримав якусь тваринку. Він жахливий. Страшелезний. І він сміється. Інші аплодували, коли я… коли Хеймі помер, а він просто сміявся. З обох куточків рота в нього текла слина, мені було видно в газовому світлі. Поряд з ним там була жінка, висока й красива, з мушкою біля рота…

— Петра, — сказав я. — Якийсь чоловік хапав її за цицьку й цілував у шию, коли я звалив Амміта з ніг.

— Вона… вона… — Джая знову здригнулась. — Вона цілувала його туди, де в нього текла слина. Злизувала її з його зеленої пики.

Увійшов Айота в супроводі нічного солдата. Він побачив мене й кивнув. Отже, Джака загинув.

Коли двері зачинились, я підійшов до Айоти. На ньому не було жодної подряпини.

— Сучка вже там, — сказав він. — Руда Моллі. Дивиться з бігової доріжки, під ложею, де сидять шишки. Волосся в неї насправді не червоне, а помаранчеве. Кольору моркви. Стирчить на голові, як пір’я. П’ятнадцять футів од пальців ніг до маківки. Носить шкіряну спідницю. Цицьки як валуни. Кожна, мабуть, вагою з п’ятирічну дитину. На боці причеплений ніж у піхвах, на вигляд такої довжини, як оті дротики, що нам повидавали для поєдинків. Думаю, вона спостерігає і запам’ятовує, які рухи роблять переможці. Збирає інформацію на потім.

Це нагадало мені тренера Гаркнесса і тренування в четвер перед вечірніми іграми в п’ятницю. У такі дні ми закінчували на двадцять хвилин раніше і збирались у кімнаті для команд, не такій розкішній, як ця, але в усьому іншому майже такій же. Тренер вмикав телевізор, і ми вивчали майбутніх супротивників — їхні рухи й прийоми. Особливу увагу приділяли захисникові. Тренер показував нам суперницького квотербека разів двадцять-тридцять, знятого окремою камерою: кожен його обманний рух, кожну хитрість і тупотіння. Якось я розповів про це дядькові Бобу, і той засміявся й закивав: «Тренер має рацію, Чарлі. Відріж ворогу голову, і тіло помре».

— Мені не сподобалось, що вона так витріщається, — сказав Ай. — Я сподівався, що вона сприйме мене як належне, і коли зчепимось, я знайду спосіб проштрикнути її чи розтрощити голову. Натомість вона має чотири шанси подивитись на те, як я б’юся, а в мене не буде жодного шансу подивитись на її дії.

Я пропустив повз вуха його невисловлене припущення про те, що на той час мене вже не буде, обіцяний я принц чи не обіцяний.

— Кла вважає, що це буде він.

Ай розреготався, наче це не він щойно вбив свого давнього приятеля по «Малейн»: