Казка полностью

Однак вони були на хвилі декого іншого.

Джая сказала:

— Принце Чарлі, Снаб бажає тобі всього найкращого і сподівається на наш успіх.

Я не думав, що вона вигадує, але припустив, що видає бажане за дійсне. Та сказане потім змінило мою думку.

Айота вислухав і заусміхався, демонструючи значні прогалини у своєму зубному спорядженні:

— Справді? Та хай мені грець! — (Це не те, що він сказав, а те, що я почув.) — Дозволь мені подбати про це, Чарлі. Можна? Зроби ласку тому, хто просидів у «Глибокій Малейн» набагато довше, ніж ти.

Я дав йому дозвіл. Я б забрав його назад, якби міг, і застосував би 45-й калібр, але ж я не знав. Снаб теж не знав, інакше обов’язково сказав би Джаї. Роздуми про це допомагають, але не дуже. За всю історію світу — всіх світів — незнання ніколи не виправило жодної помилки.

У дерев’яній обшивці стіни за п’єдесталом, на якому стояла статуя того жахіття зі щупальцями, зяяла добряча діра, що нагадало мені несправний газовий світильник у «Глибокій Малейн». У порожнинах за стіною завивав протяг, звідти виривалося смердюче повітря.

— Ось звідки вилазив наш маленький пан, ясно як двічі по два, — сказав Айота.

Він очолював нашу процесію, Лія йшла слідом за ним. Я спробував піти поряд із нею, але вона вирвалась уперед, навіть не глянувши на мене. Її місце зайняла Раді, Снаб і далі сидів у неї на спині. Джая з Еріс прикривали тил. Ми проминули дзеркала в золотих рамах, які я пам’ятав, і врешті підійшли до дверей із червоного дерева, які вели в апартаменти Верховного Володаря. Оскільки це був один із небагатьох покоїв з електрикою, я припустив, що він колись міг належати Ладдему, канцлерові короля Джана, але напевне я так про це й не дізнався.

Лія дістала свій кинджал, а я — свій 45-й калібр, проте ми обоє стояли позаду Айоти. Він глянув на Джаю й самими губами спитав: «За дверима?»

Вона кивнула. Айота постукав своїми великими брудними щиколотками.

— Є хто вдома? Можна нам увійти?

Не чекаючи відповіді, він повернув ручку (звісно ж, золоту) і врізав плечем у двері. Вони відлетіли назад, і за ними почулося гарчання. Айота сіпнув ручку на себе, а потім знову хряпнув дверима. Гарчання. Втретє… вчетверте… гарчання припинилося… вп’яте. Радар гавкала. Коли Ай знову потяг двері на себе, чоловік, що стояв за ними, впав на товстий червоний килим, яким була вистелена підлога в передпокої. Його лоб, ніс і рот кровоточили. В руці він тримав довгий ніж. Коли він підвів голову, щоб подивитись на нас, я впізнав одного з VIP-ложі — того зі шрамом на щоці, який шепотівся з Петрою. Він підняв ніж і махнув ним, залишивши неглибокий поріз на волохатій гомілці Айоти.

— Нє, нє, нічого не вийде, дитятко, — усміхнувся Ай і наступив на зап’ястя чоловіка зі шрамом, тиснучи щосили, аж доки рука чоловіка не розтулилась і ніж не впав на килим. Я підняв його й запхав за пояс із кончо містера Боудітча, навпроти кобури.

Лія опустилась на коліна біля чоловіка зі шрамом. Він упізнав її й усміхнувся. З його розбитих губ цебеніла кров.

— Принцесо Ліє! Я Джефф. Одного разу я перев’язав тобі руку, коли ти її порізала, пам’ятаєш?

Вона кивнула.

— А іншим разом витяг із ями з грязюкою твій поні-екіпаж. Нас тоді було троє, але моя любов до тебе була така сильна, що я тяг найдужче. Це теж пам’ятаєш?

Вона знову кивнула.

— Я ніколи не хотів брати в цьому участь, присягаюсь тобі, принцесо. Відпустиш мене на згадку про ті старі добрі часи, коли ти була дитиною, а Лілімар був справед­ливим?

Вона кивнула, мовляв, обов’язково відпустить, і всадила кинджал аж по руків’я в його око, що дивилося вгору.

Цього дня в помешканні не було електричного освітлення, але чоловік зі шрамом — Джеф чи Джефф, хтозна, як пишеться його ім’я, — трохи відкрутив газові світильники, щоб присвітити собі, коли виконуватиме свою брудну роботу. Гадаю, він не чекав, що нас буде п’ятеро і що ми здогадаємось, де саме його засідка. І вже ж він не чекав побачити Снаба, цвіркуна-ковбоя, який їхав верхи на моїй собаці.

Еріс знайшла маленький латунний важіль, який контро­лював подачу газу, й відкрутила його на повну. Ми виявили Келліна в сусідній кімнаті — він лежав на величезному ліжку з балдахіном. У спальні було темно. Його руки були складені на грудях, волосся зачесане назад, і він був у тому самому червоному оксамитовому смокінгу, в якому тоді мене допитував. Навколо нього висів примарно-­блакитний серпанок, підсинюючи стулені повіки. Він не ворухнувся, коли ми підійшли й стали довкола його краденого ліжка. Старий ще ніколи не був такий схожий на мерця, і скоро він мав ним стати. Я не знав, чи є проточна вода в туалетній кабінці, яку я бачив ліворуч від кімнати, але там точно був насос. Я подумав, що моєму старому другу Верховному Володареві не завадить добряча ванна.

Джая з Еріс заговорили одночасно.

Джая:

— Де Снаб?

Еріс:

— Що це за звук?