Казка полностью

Спочатку я подумав, що там порожньо… хіба що Персіваля запроторили в «залізну діву». Але тоді з неї витікала б кров, а її не було. Аж раптом у дальньому кутку заворушилась купа ганчір’я. Вона підняла голову, побачила мене й спробувала усміхнутись тим, що залишилось від рота.

— Персі! — зарепетував я і побіг до нього. — Персівалю!

Він щосили намагався відсалютувати мені.

— Нє, нє, це я повинен салютувати тобі. Можеш стояти?

З моєю допомогою він звівся на ноги. Я подумав, що він замотав одну руку брудним шматком своєї блузи, але коли придивився, я побачив, що той шматок обмотаний навколо зап’ястя й туго зав’язаний вузлом, щоб зупинити кровотечу. Побачив темну, вкриту кіркою пляму на каменях, де він лежав. У нього не було руки. Якийсь мерзотник її відрубав.

Прийшли всі. Джая та Еріс стали в дверях, а Лія зайшла всередину. Персіваль побачив її й підняв до чола другу, вцілілу руку. Він заплакав.

— Иесо, — це все, що в нього вийшло з «принцесо».

Він спробував стати перед нею на коліно і впав би, якби я не підтримав. Він був брудний, закривавлений і скалічений, але Лія обвила руками його шию і міцно обняла. Я любив її вже тільки за це.

— Зможеш іти? — запитав я його. — Якщо потихеньку і часто відпочивати, зможеш? Бо ми поспішаємо. Жахливо поспішаємо.

Він кивнув.

— А знайти дорогу звідси зможеш?

Він знову кивнув.

— Джає! — сказав я. — Тут ти з нами розлучаєшся. Персіваль тебе виведе. Іди з ним і давай йому відпочивати, якщо буде потрібно.

— Але я хочу…

— Мені байдуже, чого ти хочеш! Це те, що мені потрібно від тебе. Витягни його з цієї… цієї ями. На цей час там уже мають бути всі. — «Добре було б», — подумав я. — Відведи його до Клаудії або Вуді, хай нададуть медичну допомогу.

«Медичну допомогу» — це не те, що я сказав, але Джая кивнула.

Я обняв Персіваля так, як Лія.

— Дякую тобі, мій друже. Якщо все вийде, тобі мають поставити пам’ятник.

«Можливо, з метеликами, які сидітимуть на твоїх простягнутих руках», — подумав я і рушив до дверей. Лія вже була там і чекала.

Джая обняла його:

— Я буду з тобою на кожному кроці, Персі. Ти тільки спрямовуй мене.

— Х’инсе! — покликав Персіваль, і я озирнувся. Він дуже старався говорити чітко. — Иця Ойоту! — він вказав на двері. — Е ееро! І віа! Ого віа! — потім він показав на Лію. — Оа ннає ооу! — а потім показав угору: — Елла і Араелла! Соо! Соо!

Я подивився на Лію:

— Ти його зрозуміла?

Вона кивнула. Її обличчя було мертвотно-бліде. Виразка, через яку вона їла, виділялась як родима пляма.

Я повернувся до Еріс:

— А ти?

— Вбивця Польоту, — сказала вона. — Ще четверо. І його «повія». Або, може, «відьма». Думаю, він мав на увазі Петру, бабу з мушкою на фізіономії, яка сиділа біля нього в ложі. Він сказав, що принцеса знає дорогу. І щось про Беллу й Арабеллу.

— Вони скоро поцілуються, — сказала Джая, і Персіваль кивнув.

— Подбай про нього, Джає. Витягни його звідси.

— Витягну, якщо він справді знає дорогу. І обов’язково побачу вас знову. Всіх вас.

Вона нахилилась і швидко погладила Радар по голові на прощання.

Лія повела нас від гвинтових сходів в інший коридор. Вона зупинилась перед якимись дверима, відчинила їх, похитала головою і пішла далі.

— Вона справді знає, куди йде? — прошепотіла Еріс.

— Думаю, так.

— Сподіваєшся.

— Вона давно тут не була.

Ми підійшли до інших дверей. Ні. Потім ще до одних. Лія зазирнула в цю кімнату і махнула нам рукою. Тут було темно. Вона показала на чашку з сірниками, яку я прихопив із кухні. Я спробував чиркнути сірником об штани на сідницях — крутий трюк, який піддивився у знаменитого ковбоя в бойовику на ТСМ. Коли не вийшло, я запалив сірник об грубий камінь біля дверей і підняв його. Кімната була обшита дерев’яними панелями, а не облицьована каменем, і наповнена одягом: мундирами, білим вбранням для кухарів, комбінезонами й вовняними сорочками. Купа побитих міллю коричневих суконь лежала під рядом дерев’яних штирів. У кутку була коробка білих рукавичок, пожовклих од часу.

Лія вже перетинала кімнату, Радар ішла за нею, але оглядалась на мене. Я запалив ще сірник і пішов слідом. Лія зіп’ялась навшпиньки, вхопилась за два штирі й потягла. Нічого не відбулось. Вона відступила й показала на мене.