Вона кивнула, а потім спромоглась на останній акт черевомовлення, схопившись при цьому за горло. По щоках їй потекли сльози від болю. Я не хотів уявляти її горло, обтягнуте колючим дротом, але нічого не міг із собою вдіяти.
— Собака. Середина. Зараз.
Ми стали на платформу. Радар затрималась і присіла зі стривоженим виглядом. Як тільки ми своєю вагою придавили платформу, вона почала підніматися.
— Радар! — закричав я. — Стрибай, стрибай!
На секунду мені здалось, що вона залишиться. Потім її задні лапи зігнулись і вона стрибнула. Повідець давно загубився, але нашийник ще був на ній. Айота схопив його й затяг Радар на платформу. Ми почовгали туди-сюди, звільняючи їй місце посередині. Вона сіла, подивилась на мене й заскавуліла. Я знав, як вона почувалась. Ми всі ледве вмістились, навіть притиснувшись спинами до животів.
Підлога залишилася внизу. На висоті шести футів ми ще могли б зіскочити, не постраждавши. З дванадцяти — зіскочити, не вбившись. Потім ми піднялись на вісімнадцять футів… і трясця з ним. Ай стояв з одного боку, і пальці його ніг звисали над краєм. Я — з другого боку, і принаймні чверть моїх ступень висіла в повітрі. Еріс, Джая, Лія збились докупи навколо Радар, Лія фактично сиділа на собаці верхи. Тепер підлога була футів за сімдесят під нами. В повітрі висіла пилюка, і я подумав, що якщо почну чхати, то випаду, і це буде ганебним кінцем обіцяного принца.
А голоси все шепотіли й звивалися. Я чув, як один чітко сказав: «Мозок твого батька пожирає себе».
Джая почала хитатись і заплющила очі.
— Я боюсь висоти, — сказала вона. — Завжди боялась, навіть горища в сараї. О, я не можу! Відпустіть мене.
Вона почала борюкатись, піднімаючи руки, щоб відштовхнути Еріс, яка налетіла на Айоту, мало не скинувши його з платформи. Радар загавкала. Якщо
— Тримай оту жінку, Еріс, — гаркнув Айота. — Не давай їй ворушитись, доки вона нас усіх не вбила.
Еріс потяглась через Радар і через Лію, яка зігнула коліна й напівприсіла. Еріс обійняла Джаю.
— Заплющ очі, люба. Заплющ очі й уяви, що все це сон.
Джая заплющила очі й схопила Еріс за шию.
Повітря тут було прохолодніше, а я був мокрий од поту. Я почав тремтіти. «Заточишся, — прошепотів голос, пропливши повз мене прозорим шарфом. — Заточишся і посковзнешся, посковзнешся і впадеш».
Піді мною кам’яна підлога була тепер лише маленьким квадратиком у сутінках. Дув вітер, і скрипіли то кам’яні, то скляні боки шпиля.
«Заточишся, — шепотіли голоси. — Заточишся і посковзнешся, посковзнешся і впадеш. Точно впадеш».
А ми все піднімались, що здавалось мені якоюсь дурістю, бо Вбивця Польоту десь унизу під нами; але було вже пізно міняти курс. Я тільки міг сподіватись, що Лія знає, що робить.
Ми проминули могутні опори з тесаного каменю, вкриті товстим шаром пилу, і тепер з усіх боків нас оточувало зелене скло, в якому звивалися чорні фігури. Стіни обступали дедалі тісніше.
І тут платформа раптом зупинилась.
Шпиль над нами звужувався й губився десь у темряві. Щось там мріло у вишині, може, майданчик, але до нього було не менше сорока футів над завислою платформою, де ми з’юрмились навколо моєї собаки, яка щомиті могла рвонути з місця. Під нами зяяла прірва.
— Що відбувається? — запитала Еріс. — Чому ми зупинились?
Її голос був тонким від жаху. Джая сіпнулась у неї в руках і знову штовхнула Айоту. Він шалено замахав руками, щоб зберегти рівновагу.
— Краще запитай, як ми, в біса, звідси виберемось! — прогарчав він. — Оце те, що називається пре-дикий-дикамент[76]. Влипли, коротше.
Лія з тривогою дивилась угору, не зводячи очей зі срібного кабелю.
— Розігнались одні покласти край вселенському злу, — сказав Ай і щиро розсміявся. — Виперлись на верхотуру в чотириста футів і застрягли, збившись докупи, як вівці.
Я вже подумував, чи не крикнути: «Піднімись іменем Лії з роду Ґаллієнів», розуміючи, що це абсурд, і все ж наміряючись так зробити; аж раптом платформа сіпнулась і ожила. Цього разу вже я замахав руками, щоб не беркицьнутись за борт. Думаю, що цим би й скінчилось, якби Лія не вхопила мене за шию. Вхопила досить міцно, на кілька секунд мені аж дух забило, але за таких обставин скаржитись не випадало.
Радар підскочила, і ми всі синхронно хитнулись. Здавалось, платформа й справді стискалась навколо нас. До вигнутих стінок шпиля вже можна було легко доторкнутися. Я дивився, як наближається майданчик, і молився, щоб до нього можна було дістатися, перш ніж ліфт знову зупиниться або почне падати.
Все обійшлось. Платформа зупинилась біля майданчика з легким стуком, пролунав ще один передзвін — тут він був гучніший, — і Радар стрибнула, сильно вдаривши задом Лію та штовхнувши її на Еріс і Джаю. Вони балансували над мороком. Я потяг Лію однією рукою, а Джаю — другою. Айота вхопив Еріс, і ми купою вивалились на майданчик, наче клоуни з машинки в цирку. Айота зареготав. Я теж. Еріс і Джая також засміялися, хоча Джая — крізь сльози. Всі обнімалися.
Лія притулилась обличчям до спини Радар і простягла руку. Я взяв її і стиснув. Вона стиснула мою у відповідь.