— А як ви до нього добираєтеся, коли потрібне грошове вливання?
До Стентонвілла було сім миль.
— Беру «Убер». Гайнріх оплачує.
Спершу я не зрозумів, а потім дійшло.
— Чого шкіришся, Чарлі?
— Нічого… Ви цей обмін здійснюєте вночі?
Він кивнув:
— Зазвичай близько десятої, коли більшість людей з району лягають спати. Особливо місіс Річленд через дорогу. Ця любить пхати свого носа до чужого проса.
— Ви вже казали.
— Не завадить і повторити.
У мене склалося таке саме враження.
— Думаю, що не лише зі мною Гайнріх веде справи вночі, але він погодився зачинити завтра крамницю, щоб ти прийшов уранці, між дев’ятою тридцять і десятою. Я ще ніколи не міняв у нього на таку суму. Певен, усе буде гаразд, він зі мною завжди грав тільки чесно, але в сейфі є револьвер, і якщо захочеш його взяти, задля захисту, це буде нормально.
Я не мав жодного наміру його брати. Знаю, що деяким людям зброя дає відчуття могутності, але я до таких не належу. В мені від самого доторку до того револьвера мурашки по шкірі бігли. Якби ви мені сказали, що невдовзі я його носитиму, я б назвав вас божевільним.
Знайшовши в коморі черпак, я піднявся сходами. Шифр, записаний на руці, я вже змив — після того, як запаролив його в нотатці на телефоні, але звірятися з записом потреби не було. Сейф відчинився з першої ж спроби. Я зняв з відра речовий мішок і просто замилувався всім тим золотом. Неспроможний опиратися імпульсу, занурив у нього руки по зап’ястки й дозволив золотим гранулам текти крізь пальці. І повторив. І втретє занурив. Було в цьому щось гіпнотичне. Я струснув головою, наче відганяючи ману, і взявся набирати золото.
Коли я вперше зважив мішок, ваги показали трохи більше трьох фунтів. Я додав ще й довів до п’яти. Коли стрілка показала сім, я вирішив, що досить. Якщо цифр-о-ві ваги містера Гайнріха покажуть більше за погоджені шість фунтів, зайве я заберу. Мені ще до приїзду містера Боудітча треба дещо поробити в будинку. Нагадав собі купити дзвоник, щоб він міг дзвонити вночі, коли чогось потребуватиме. У «Домашньому догляді для чайників» радили інтерком чи радіоняню, але я подумав, що містерові Боудітчу зайде щось більш олдскульне.
Я спитав у нього, скільки коштує шість фунтів золота, одночасно бажаючи і не бажаючи знати, яку суму везтиму на спині, коли долатиму на вéлику сім миль — здебільшого сільською місцевістю — до Стентонвілла. Він відповів, що минулого разу, коли цікавився в компанії «Ґолд Прайс Ґруп» з Техасу, за фунт правили приблизно 15 000 доларів.
— Але він може купувати по чотирнадцять за фунт — це та ціна, яку ми узгодили. Разом вийде вісімдесят чотири тисячі, проте він випише тобі чек на сімдесят чотири. Цього вистачить, щоб оплатити мій лікарняний рахунок, ще трохи залишиться мені, а він отримає гарний відсоток.
«Гарний» — це ще м’яко сказано. Я не знаю, коли містер Боудітч востаннє цікавився ціною золота в «Ґолд Прайс Ґруп», але станом на квітень 2013 року він сильно прогадав. У неділю ввечері, перед тим як лягати спати, я пошукав ціну золота на ноутбуці, і виявилося, що продають більш ніж по 1 200 доларів за унцію, тобто приблизно 20 000 за фунт. На золотовалютній біржі в Цюриху шість фунтів пішли б приблизно за 115 000, а це означало, що цей Гайнріх у плюсі на 40 000 баксів. А золото — це не «гарячі» діаманти, з якими покупець може наполягати на знижці через ризик. Гранули анонімні, без позначок, і їх легко можна переплавити на маленькі зливки. Чи виготовити прикраси.
Я думав зателефонувати містерові Боудітчу в лікарню й сказати, що він продає задешево, але не став цього робити. З однієї дуже простої причини: я подумав, що йому байдуже. І в чомусь навіть це розумів. Навіть якщо забрати з того золотого відра шість фунтів, залишиться ще багато. Моє завдання (хоча вголос містер Боудітч цього не казав) полягало в тому, аби провернути оборудку так, щоб мене не пограбували. Відповідальність неабияка, і я був рішуче налаштований виправдати високу довіру, яку він на мене поклав.
Я застебнув пряжки речового мішка, пошукав на підлозі між сейфом у шафі і ванною золоті кульки, що могли випасти, та не знайшов жодної. Від душі попестив Радар (на щастя) і рушив на вихід, несучи в старому, пошарпаному речовому мішку 115 000 доларів.
Мій давній друзяка Берті Берд назвав би це дофіга жирним шматком.