Опівночі його знов забрали. Через дві години він повернувся й побудив нас усіх. Був він увесь завантажений цигарками та махоркою. Його обличчя сяяло:
— Олександре Семеновичу, ви мали слушність. Слідчий був дуже задоволений, коли я йому повідомив, що зброю прийняв Петровський, який потім помер. Через десять хвилин усе було закінчено. Я отримав добру їжу та оце куриво.
Ми обіймали Кушнаренка. Тяжкий тягар спав із нашого серця.
Серед новоприбулих було дуже багато симпатичних людей, наприклад, Зборовський. Розголос про нього випереджав його самого. Він керував армією в сорок мільйонів. Але то були не солдати, а лише бджоли, бо був пасічником. Ще в 1929 році його виключили з партії. Був він на той час керівником якогось тресту. В одній із його публікацій — я вже не пам’ятаю докладно, що то було, книжка чи брошура з економіки — партія знайшла відхилення від її генеральної лінії. Зборовського та його приятеля Каплана було виключено з партії. Зборовський навіть не вніс апеляції. Він покинув місто й оселився поблизу Харкова, став пасічником. Він і тут посідав певну посаду. За дорученням Комісаріату сільського господарства він дбав про розвиток бджільництва в Харківській області. Любив свою справу й був щасливим з того, що йому не треба було бувати в місті.
Ненавидів місто, ненавидів партійні дискусії, ненавидів пов’язану з цим усім мережу брехні, що охопила цілу країну. При всім тім Зборовський був людиною політичною. Я часто з ним розмовляв. Він пов’язував свої сподівання з німецькою революцією. Вважав, що вона уникне помилок революції російської й поставить Сталіна перед міжнародним судом. Нова революційна держава постане на Заході.
Революційна Європа ліквідує російський деспотизм у разі потреби оружною рукою. Я поділяв його погляди і лише в 1946 році збагнув їх утопічність.
Зборовський розповідав:
— Каплан був заарештований на два роки раніше від мене. Його вже немає. Ще в 1929 році я знав, що має настати і не хотів повертатися до партії. Не хотів бути змушеним до щоденної брехні. Не хотів уже бачити людей і гадав, що про мене забули. Але в них добра пам’ять.
Інший мешканець нашої камери, Лагодін, теж мав подібну історію. Він, будучи свого часу виключеним із партії, не клопотався про поновлення й тримався в тіні. Інтелектуал з освітою, він узявся до фізичної праці. Працював муляром і переходив з однієї будови на іншу, ніде не затримуючись більше, як на два місяці. Довго його не могли знайти. Допоміг випадок.
Одного вечора після роботи партійний працівник прочитав для будівельників лекцію. Розповідав про міжнародне становище та про Лігу націй. Говорив дурниці, від яких волосся ставало дибки на голові. Наш товариш не зміг цього стерпіти. Він попросив слова в дискусії і викрив брехню партійного працівника. Той помітив підозріло високий рівень освіти муляра й повідомив про це ДПУ. ДПУ викликало Лагодіна й поцікавилося його біографією. З викладених ним даних енкаведисти довідалися, що Лагодін колись був комуністом і був виключений з партії. Тому він належав до людей, які підлягали арешту. В тій малій провінційній місцевості проти нього не було ніякого матеріалу. На нього не була заведена справа. Звернулися до Харкова. Лагодіна не могли заарештувати, бо ніхто на місці не міг його завербувати — його ніхто не знав. Зробили так само, як свого часу вчинили зі мною. Кілька разів його викликали й допитувались про знайомих, уже заарештованих. Їхні імена передавали телефоном до Харкова. Але і в Харкові з його завербуванням було нелегко. Він після виключення з партії до такої міри уникав контактів з людьми, що його ніхто не знав. Не мав дружини, не мав дітей, не мав приятелів, не мав сталого місця проживання. Але вербовщик, зрештою, знайшовся.
У внутрішній в’язниці НКВС сидів чоловік, котрий знав його з давніх часів. Звали його Руденком, був він керівником якогось будівельного тресту. Муляр Лагодін кілька років тому працював в одному з підрозділів того тресту. ДПУ могло тут убити двох зайців одним пострілом: звинуватити в саботажі як будівельних керівників так і самих будівельників. Руденко натурально не знав, що Лагодін став муляром і працював в його тресті. Він знав Лагодіна ще з часів, коли той був директором і поважним членом партії. ДПУ повідомило його про долю давнього колеги і пов’язало їх між собою. Руденко «завербував» Лагодіна і видав йому рекомендацію саботажника.
З автобіографії Лагодіна НКВС довідалося, що він кілька років тому працював на будівництві промислового об’єкту в Донбасі. Після закінчення роботи один із об’єкта на цьому будівництві завалився.
Нещастя трапилося тому, що керівник будови при десяти градусах морозу примушував мурувати без застосування необхідних технічних засобів. Цемент не скріпив належним чином цеглу. Навесні, під час сильної бурі, ціле крило того об’єкту завалилося.
