— Колись ти станеш конаґом, Майдане, — сказав король дещо роздратованим голосом. — Тобі потрібна королева. Серед тих, кого тобі пропонують, знайди ту, яку зможеш толерувати.
— Ти казав про це сотні разів, і Уто також. Але я ще не готовий відмовитися від справжнього кохання. — Мандан подивився на портрет, який щойно завершив, і зітхнув. — Леді Суррі буде розчарована, як і її батьки, тому я подарую їм цей чудовий портрет як подяку за їхню увагу. — Він відступив, склавши руки за спиною. — Те, що вони запропонували свою дочку, є знаком великої поваги. Ми повинні радіти цьому.
Він подарує портрет батькам дівчини урочисто та з великою помпезністю, і вони почуватимуться зобов’язаними повісити його на видноті, бо це подарунок королевича, навіть якщо зображене на ньому є невисловленою образою. Так само, як і всі інші такі портрети.
Конну залишалося сподіватися, що принц врешті-решт прийме одну з кандидаток, хоча він ніколи не бачив, щоб син проявляв особливий інтерес до почуттів чи навіть фізичного задоволення, надаючи перевагу мистецтву та музиці, а не гулянкам. Рано чи пізно шлюб королевича — і поява спадкоємців — стане політичною необхідністю.
Конн усміхнувся, згадавши власну молодість. Він і Колл завжди використовували нагоду побути з молодими жінками, охочими провести час із синами конаґа. Поки Болама готували посісти престол, Колл і Конн стали відомими в околицях Конвери своїми подвигами ще до війни.
Тепер він спробував інший підхід.
— Ти бачив, який щасливий твій брат, як йому підходить бути в шлюбі. Вони вже чекають на першу дитину. Але ти мій первісток, а не Адан, і я очікую, що саме ти подаруєш мені онуків. Судерра занадто далеко для мене, щоб я міг балувати малюка, коли Пенда народить.
— Так, шлюб підходить Адану, — погодився королевич, але його голос звучав ухильно.
Знаючи, що не отримає кращої відповіді, Конн повернувся до нагальнішої справи.
— Після нападу я відрядив війська та знаряддя в Міррабай. Містечко потребує значної відбудови. Це одна з речей, які робить правитель.
Мандан урочисто кивнув.
— Конаґ завжди повинен піклуватися про свій народ, коли стається біда, — королевич промовив потрібні слова, але без емоцій, ніби просто повторюючи фразу, якої його навчили. Тоді його голос став твердим. — Особливо, коли це результат нападу ішаранців. Вони — тварини.
Конн зрозумів, що Уто, мабуть, поговорив із королевичем. Ненависть Хороброго до ішаранців межувала з одержимістю, хоча на те були поважні причини. Конаґ продовжив:
— Я також відправляю фургони з провізією, тому що до зими ми не встигнемо відбудувати місто, а холодні хуги можуть бути суворими.
Мандан підійшов до мали Остерри, що висіла на стіні. Королевич завжди полюбляв мали, більше через мистецтво, ніж географію. Він провів нігтем уздовж невеликої гавані, вздовж якої було розташоване містечко Міррабай.
— Я знаю, де це. Конаґ повинен знати землі, якими править, і він також повинен знати історію та культуру свого народу. — Коли він нахмурився, його обличчя набуло несподівано щирого виразу. — Я знаю, що я не такий, як ти, батьку. Ти не схвалюєш, що я більше часу витрачаю на мистецтво, ніж на військову підготовку, але ці культурні знання роблять мене сильнішим і глибшим як людину. Хіба це теж не важливо для конаґа? — Він наче з усіх сил намагався догодити батькові.
— Так, я це ціную, — зауважив Конн. — Мій брат Болам був вмілим музикантом і володів кількома музичними інструментами. Наша музична бібліотека досі зберігає деякі з його чудових композицій. Я ніколи не звинувачував його в мистецьких зацікавленнях — і тебе не звинувачую, але ти не можеш нехтувати мистецтвом державного управління і рукопашного бою. Якщо війна прийде знову, ти просто мусиш бути готовим робити більше, ніж просто малювати. Ось чому я попросив Уто тренувати тебе наполегливіше.
Юнак зблід.
— Я... я розумію. Я не чекаю війни, незалежно від того, що каже Уто.
— Не завжди можна передбачити причини війни. Іноді просто немає вибору. Ти пам’ятаєш історію королеви Крески.
Спустошення після воєн Лютих призвело до бідності та насилля, чвар і відчаю впродовж багатьох століть, коли люди виживали без своїх творців і без богів. Одні намагалися вбити кожного, хто їм загрожував, інші прагнули відновити цивілізацію,
Такою людиною стала видатна королева на ім’я Креска. Вона побудувала королівство в Остеррі й спорудила першу фортецю в місці злиття двох річок. Населення її королівства було сите і здорове, що було вельми незвично після стількох століть злиднів. Фермери Крески зрошували великі площі меліорованих земель, тож замість того, щоб поратися на невеликих ділянках, аби прогодувати сім’ю чи дві, вони засаджували величезні поля та збирали достатньо зерна, щоб ціле місто могло пережити голодні часи. Вона мала змогу скликати велику армію захисників.
