Вебб закушує губу.
— Є здогадка, як давно він у воді?
— Я сказав би, тижнів зо два, плюс-мінус.
— Гаразд. Дякую. Піднімімо його, — каже детектив.
Вони знову відступають і дають експертам робити їхню роботу. Вебб і Мун мовчки стоять і спостерігають.
Нарешті лунає гучний плюскіт, і машина виринає з води. Її підіймають на кілька футів над поверхнею озера, і вони бачать її вперше. Вода потоками ллється з вікон і щілин у дверцятах. Хвилину машина висить у повітрі на тросах, порятована.
Повільно хитається й опускається на берег. Приземлюється, підстрибує на місці й затихає, досі стікаючи рідинами. Намагаючись не замочити черевиків, Вебб наближається до авто. Це точно нова «Тойота Кемрі», і, як і казав водолаз, усі чотири вікна опущені. Вебб зазирає на переднє сидіння й помічає, що з-під нього виглядає жіноча сумочка. Зазирає назад і бачить на підлозі дорожню сумку. Машина смердить застійною озерною водою та гниллю. Детектив прибирає голову з вікна й обходить машину ззаду. Номери штату Нью-Йорк. Він обертається до Мун.
— Перевір їх, — каже Вебб.
Вона коротко киває й телефонує, щоб перевірити номер транспортного засобу, доки вони удвох обходять навколо нього. Нарешті напарники роблять повне коло й знов зупиняються позаду авто. Час відчинити багажник. У Вебба погане передчуття. Він озирається на чоловіка, який першим побачив машину в воді. Той не підходить ближче. На вигляд він так само насторожений, як і Вебб, але детектив знає, що не варто цього показувати.
— Відчиняйте, — наказує він.
Наближається член команди з ломиком. Очевидно, він уже робив це раніше — багажник з легкістю відчиняється. Усі зазирають усередину.
У багажнику жінка. Вона лежить на спині, підгорнувши ноги набік, повністю вдягнена, у джинсах і светрі. Біла, імовірно, трохи молодша за тридцять, з довгим каштановим волоссям. Вебб помічає в неї на пальці обручку й перстень з діамантом. Він бачить, що жінку жорстоко побили. Її шкіра бліда й схожа на віск, а єдине вціліле око широко розплющене. Вона дивиться на нього, немов благаючи про допомогу. Видно, що жінка була красунею.
— Господи, — видихає Вебб.
У понеділок Карміна Торрес прокидається рано вранці. Крізь вікна й дверний отвір уже починає сочитися сонце, коли вона спускається сходами в передчутті своєї першої чашки кави. Вона вже на півдорозі, коли бачить його. Білий конверт лежить сам-один на дерев'яній підлозі під вхідними дверима. Як дивно. Учора ввечері, коли вона пішла спати, його не було. Певно, рекламна розсилка, думає Карміна, попри знак «НІЯКОЇ РЕКЛАМИ», який вона виставила надворі. Але рекламну розсипку зазвичай не приносять пізно вночі.
Вона підходить до конверта й підбирає його. Жодних написів на ньому немає. Карміна вже подумує жбурнути його в смітник, не розгортаючи, але їй цікаво, і вона буденно розриває конверт, прямуючи на кухню.
Але, щойно їй на очі потрапляє лист усередині, вона зупиняється й завмирає на місці. Вона читає: