Карміна підіймає очі від аркуша, обурена. Хтось удерся до неї додому? Нічогеньке привітання від сусідів. Вона мешкає тут лише два місяці — досі звикає до місця, намагається знайти друзів.
І цей лист анітрохи не тішить. Він її непокоїть. Жахливо думати, що хтось був у її будинку, никав довкола, порпався в її речах, вліз у комп’ютер, а вона й не знала. Карміна озирається й переконується, що нічого не зникло, — вона не має наміру вірити цій жінці на слово. І краще перевірити комп’ютер на наявність відісланих листів, яких вона не писала. Що більше Карміна про це думає, то більше її це засмучує. Вона відчуває, що її кордони
Карміна простує на кухню й починає варити каву. Яка б засмучена вона не була, проте не може не співчувати жінці, яка написала цього листа. Який жах для матері, думає вона. Але їй дуже кортить дізнатися, хто це був.
Роберт Пірс зупиняється біля підніжжя сходів, приголомшено дивлячись на однотонний білий конверт на підлозі передпокою. Мабуть, хтось проштовхнув його крізь щілину вночі, доки він спав нагорі.
Він повільно крокує вперед, безшумно ступаючи босими ногами по дерев’яній підлозі. Тягнеться донизу й підбирає конверт, перегортає його. На конверті геть нічого не написано.
Роберт відкриває його й дістає єдиний аркуш паперу, а тоді читає листа, не вірячи власним очам. Підпису немає. Дійшовши до кінця, він дивиться вгору й нічого не бачить. Хтось побував у нього вдома.
Присівши на нижню сходинку, він перечитує лист. Якийсь підліток бешкетує. Роберт не в змозі повірити. Він довго сидить, міркуючи про те, що, здається, у нього проблема.
У понеділок уранці Рейлі йде до школи, покидаючи дім з відчуттям полегшення.
А ще він почувається цілковито відірваним від життя — не був в інтернеті всі вихідні. Почувається майже сліпим без свого мобільного телефона. Ні з ким не може зв’язатися, щоби щось запланувати, дізнатися, що відбувається. Почувається кажаном без радару. Чи сонару. Чи як там його. Лишається сподіватися заскочити Марка в фоє чи в кафетерії, адже спільних уроків у них сьогодні немає.
Але потім Рейлі бачить, що Марк чекає біля його шафки. Авжеж, Марк про все вже здогадався.
— Батьки забрали телефон? — питає Марк, доки Рейлі відмикає шафку.
— Так.