– Те, чого не купиш за гроші, – пояснила жінка. – Інакше не станеш щасливою. Осердя – це твій характер, а добрий характер – це скромність, вдячність, повага до старших, співчуття до слабших... Однак для цього насамперед треба усвідомити, що ти не сама живеш на білому світі й маєш приносити радість тим, хто тебе оточує, повинна їм допомагати. Щоб із твоєю допомогою світ для них також став трішки кращим.
– Отакої! – слова пані Ганенкамп уразили Кіpy. – І це все ви побачили в дірці від бублика?
– Бублик без дірки уже не бублик, – долучився до розмови пан Ганенкамп. – Без осердя людина залишається порожньою оболонкою. Той, хто думає лише про гроші, ніколи не зазнає щастя.
Кіра не була певна, чи геть усе зуміє правильно збагнути. Досі вона пишалася, що навчилась так добре розпоряджатися грішми. А тепер, виявляється, це не так уже й важливо...
– Якщо осердя робить людину щасливою, то навіщо я пізнавала секрети того, як розпоряджатися грошима? – запитала вона.
– Якщо ти позбавиш бублик кільця, то що матимеш? – усміхаючись, відповів запитанням на запитання пан Ганенкамп.
– Саму лише дірку, – спробувала відгадати Кіра. – О ні, – відразу ж похопилася вона. – Без кільця не буде й дірки, тобто осердя...
– Чудовий висновок, – глянула на неї пані Ганенками. Вона пишалася дівчинкою. – Вітаю! Ти зрозуміла, що без кільця немає осердя. Для людини це означає: не можна не дбати про кільце, бо інакше дуже важко буде розгледіти осердя. Повноцінна, щаслива людина повинна мати і те, й інше.
Кіра замислено пила шоколад. Їй важко було збагнути, що спільного мають бублики з її твором. А коли запитала про це літнє подружжя, отримала відповідь:
– Мусиш сама додуматися. Це ж твій твір...
Від Ганенкампів Кіра пішла далі, а в голові вирували думки. Дещо з того, що намагалися донести до неї старенькі, вона зрозуміла, але ніяк не могла пов’язати історію про бублика із двома боками монети. Може, один бік монети – це гроші і все, що за них можна купити, а інший – середина бублика?
“Щоб збагнути, треба ще стільки пізнати, – думала Кіра. – Хто зрозуміє: щось тільки тоді може бути правильним, коли навколо нього щось є?..”
Дівчинка все ще сушила собі голову, коли підійшла до будиночка пані Козир. Раз на день Кіра вигулювала Б’янку, велику німецьку вівчарку цієї пані.
За останні місяці дівчинка дуже заприязнилася із собакою та її господинею. А надто після тієї надзвичайної пригоди, коли Кіра разом з Марселем та Монікою злякали злочинців, які хотіли викрасти скарб із льоху старої пані. У віддяку за порятунок пані Козир навчила друзів інвестувати гроші. Разом з дітьми вона заснувала інвестиційний клуб “Фінансові маги”. Кожен член клубу вносив щомісячно 50 євро, спільно вони вирішили, куди вкладатимуть гроші. Відтоді їхній капітал солідно помножився.
Кіра вирішила розпитати пані Козир про бублика та його дірку. Та тепло привіталася з дівчинкою. У її будиночку, схожому на відьомську казкову хатинку, панував, як завжди, цілковитий безлад. Повсюдно громадилися біржові журнали, а на стінах висіли численні схеми.
Одержавши гроші, Кіра розповіла пані Козир про твір, який їй треба написати, і про приклад подружжя Ганенкампів – про бублик і дірку. Як могла, дівчинка переповіла їхню розмову.
Пані Козир промовисто усміхнулася.
– Про це я хотіла поговорити з тобою ще кілька тижнів тому, – мовила вона. – Але щось постійно мене стримувало від тієї розмови. Можу сказати тільки одне: те, що Ганенкампи називають діркою від бублика, найголовніше в житті. Це характер людини. Але ти повинна дізнатися ще про дещо, про Білий камінь. Про це згадується в Біблії, в Одкровенні 2, вірш 17.
На диво спритно, як на жінку її віку, пані Козир видерлася по драбинці на книжковий стелаж і дістала звідти старовинну Біблію. Відшукала закладену сторінку й прочитала вголос: “...Я хочу дати йому Білий камінь, на камені буде записане нове ім’я...”
Кіра ще ніколи не бачила стару пані з Біблією в руках. Із прочитаного уривку вона нічогісінько не второпала. Однак дівчинка раптом помітила в серванті біля коминка Білий камінь.
– Чи не про цей камінь йдеться? – запитала вона, показуючи на поличку серванта.
Пані Козир багатозначно кивнула.
– Цей камінь – мій найбільший скарб, – мовила вона й надовго замовкла. Потім нарешті озвалася знову: – Найважливіше в людині – осердя, її характер. Усе решта – лише оболонка. По-справжньому вартісні такі риси людського характеру, як скромність, вдячність, повага до інших, співчуття та готовність допомогти, приносити радість людям. Навчаючись поводитися із зовнішнім світом, ми водночас повинні формувати власний характер.
– Звучить дуже схоже на дірку від бублика, – зауважила Кіра.
– Але це ще не все... – додала старенька. Знову запала тривала мовчанка, потім пані Козир продовжила розповідь: – Коли ти глибше задумаєшся про ці речі, тебе неодмінно діткне думка: “Чому я не така, як інші?” І дошукаєшся причин своєї неповторності...
– А навіщо мені бути неповторною? – урвала стару Кіра. – Я цілком нормальна дівчинка...