Кицька зійшла вниз і не знайшла кактуса. Навіть подивилась угору – а раптом він знову з’явився на підвіконні. Проте кактус зник остаточно. Коли щось зникає назавжди, світ змінюється. Він уже не такий, як був ще хвилину тому. І невідомо, що буде з тобою далі.
Про Королівство Кицька вирішила подумати вже в підвалі. Думати тут було небезпечно. Світ уже почав змінюватись.
«Королівство» – вона чула це слово раніше, можливо, уві сні. Воно було гарне й затишне і пахло теплим молоком.
Уночі Кицьку мучив голод, і вона вийшла на пошуки їжі. Знайшла скоринку хліба й банку з-під консерви. Порожню. Але вона пахла рибою і, понюхавши бляшанку, Кицька відчула, що сили в неї прибуло. Коли вона збиралась шаснути в підвал, дорогу їй заступив Великий Білий Кіт з очима, як зорі.
– Завтра. Дім розвалять завтра, – мовив він.
– Але... але... – пробелькотіла Кицька. – Ти казав, що це буде через три дні.
– Ти змінила світ, – відказав Великий Білий Кіт.
Вона відразу зрозуміла, що він має на увазі.
– Я ненароком...
– Це несуттєво, – відказав Кіт. – Днем раніше чи пізніше. Рятуй своїх дітей. Один з них може стати Котячим Королем.
Кішці здалося, що той глузує з неї. Вона зашипіла:
– У мене троє дітей, і я нікому їх не віддам!
– Не шипи, будь ласка, – сказав Великий Білий Кіт. – Королями стають, а не народжуються. Тобі треба перебратися на той бік Ріки.
– Ні! Мої діти змокнуть і застудяться. В цьому місті для мене знайдеться ще підвал. Я б і так звідси пішла. Тут немає ні людей, ні мишей. Якби ти був котом, то не наказував би іншому котові. І якби я була котом, а не кицькою, то викликала б тебе на герць.
Лиш одна лапа могла б розчавити нашу Кицьку, але вона була сильна тим, що мала рацію. То була її територія. Але Великий Білий Кіт залишився незворушний.
– В будинках, що ти бачила, немає підвалів. Вони стоять на піску. Ти вже змінила світ, ступивши на чужу територію й зіштовхнувши кактус. Часом потрібно розбити стару шкаралупу, щоб звільнитись для нового життя. Ти мусиш перепливти Ріку цієї ночі.
І Кіт розтанув у повітрі. Правда, Кицька почула, як він ще додав, зникаючи:
– Я буду з тобою.
Однак не могла цього стверджувати напевне.
Як би там не було, а банка з-під консерви нагадала їй про те, як одного разу вона натрапила на цілих пів банки і все з’їла сама! Можливо, на тому боці Ріки на них чекає багато їжі, що допоможе її кошенятам вирости й стати дужими. Вона спустилась в підвал і почала кликати кошенят. Усі троє були сірі з темними пасочками: одна дівчинка і двоє хлопчиків. Звісно, вона знала, що річку доведеться перепливати тричі: кожного разу з кошеням у зубах. Хоча ніколи не плавала. Але для кожного кота знати – означає вміти. Тільки вода в Ріці, мабуть, холодна.
Кицька мала надію, що світ міг змінитися аж настільки, що через Ріку побудували міст. Але ні – міст не з’явився. Зате здалеку долинав собачий гавкіт, і він наближався. Кицька наказала кошенятам сидіти під кущем, а сама взяла в зуби найважчого й ступила у воду. На середині Ріки течія почала відносити її вбік, але знову на допомогу прийшов чудовий запах рибної консерви, що додавав сили. І десь був Великий Білий Кіт з очима, як зорі.
Кицька дісталась берега, що поріс густою сухою травою, й залишила під вербою кошеня, яке тремтіло від холоду. А сама кинулась знову у воду. Вона вже здобула досвід, як долати течію. Кошенята сиділи мовчки. Вони були дуже слухняні. Їй вдалося переправити на той берег маленьку донечку, але втома давалася взнаки. Собаки були вже недалеко. Дикі безпритульні собаки. А найменше кошенятко залишилось на березі само. Вона мусила встигнути його забрати до того, як собаки з’являться на березі. Кицька знала, що коли вона загине, загинуть усі троє її кошенят. Вона вже допливала до середини Ріки, коли побачила тіні на березі. Собаки винюхували її слід. Вона не встигла навіть злякатись, коли почула жалібний писк. Назустріч їй плив найменшенький. Вона попливла, і котеня з останніх сил вчепилося в неї крихітними кігтиками.
Чи варто говорити, що саме це кошеня, найменше і найслабше, в майбутньому стало королем усіх котів – Сивком?
Але ми ще не закінчили нашої розповіді. Вийшовши на берег, Кицька побачила, як до боку Великого Білого Кота туляться двійко її кошенят, гріючись у довгому пухнастому хутрі.
– Я знав, що ти героїчна кішка, мати майбутнього короля, – мовив він. – Тепер залишилось дійти до Королівства, де ти вже не будеш дикою підвальною кішкою.
Кицька пирхнула, бо в душі вона завжди залишатиметься дикою підвальною кішкою. Але вона в цю мить припустила, що її діти можуть бути кимось іншим.
Як тільки вони опинились в Королівстві, Великий Білий Кіт зник, бо він був Котячим Духом, а не звичайним котом. Чорну Кицьку з трьома сірими кошенятами помітили хлопчик і дівчинка. Після довгих перемовин стомлена мандрівкою Кицька погодилась увійти в гарненький будиночок, де на підвіконні стояв кактус у новому горщику.
