Марко, якби й відважився, то не зміг би вдатися до чогось забороненого. Його і Серпнів мечі були запрограмовані виключно на порядність. Через це, схоже, й загинув Лицар Королівських Окулярів. Та тут довгомуду Лукашеві здалося, що його господар втомлюється. Не довго думаючи, він висунув на середину кімнати цибату ногу. Марко перечепився і впав. Глядачі зойкнули, а Повелитель приставив меча до горла юному лицареві:
– Ось я й знову переміг!
Марко і тут не втримався, щоб не пожартувати:
– Будь ласка, тільки не в печінку, а то буде боліти!
Та тут Люцина вирвалася наперед і закричала:
– Не смійте! Я бачила, як йому підставили ногу!
– Ну, то й що, моя голубко? – лагідно озвалась стара відьма. – Де ти чула, щоб у нечистої сили було почуття честі? От ти сама навіть не привіталась з сусідами... Дивись, Гортензіє, наша маленька Люциночка прийшла! Така хороша дівчинка зв'язалась із підозрілими типами...
– Привіт, Гортензіє! Як там ваша зламана нога? Ану, відпустіть Марка! Ще покалічите...
Серпень вхопив дівчинку за плечі й підштовхнув до Мортіуса й Соні, а сам затулив її.
– Слухайте мене! Якщо ви скривдите лежачого, матимете справу з нами усіма. Хай я ніколи не побачу Королівства!
– Не треба, я сам, – сказав Марко і вдарив щосили ногою Повелителя в живіт. Той упав і випустив меча з рук.
– Мій меч занадто порядний для таких типів, як ви. І я хочу побачити Королівство!
– Молодець! – похвалив його Мортіус.
– Це – негарно, – кривилась Соня. – Я розчарувалась у цьому лицареві. Хай би дав себе заколоти, а принц відомстив би за нього...
Але суперечки не вийшло, бо трапилось щось цілком несподіване: меч Повелителя кинувся на Марка. Другий меч вирішив теж битися без господаря і вирвався йому з рук. Отакі бувають свавільні мечі.
Подібної битви нікому ще не доводилось спостерігати. Відьми забились у найдальший куток. Хто ще лишався при своєму розумі, бурмотів якісь закляття, але вони зовсім не діяли. Навіть таке найпростіше, як напускання туману в очі. Одна з відьом з переляку подоїла стілець-підступець, який не спав удень і прийшов подивитися, що тут, власне, діється, і вже встиг налякати ватажка крутиголовських байкерів. Стілець захоплено спостерігав за двобоєм, а коли зрозумів, що його видоїли, наче козу, злетів до стелі й з розгону опустився на голову своєї кривдниці. Певне, вона б дістала дуже серйозні ушкодження, якби вчасно не відсахнулась. Розлючений стілець кинувся на мечі, що дражнили його своїм блиском. Ще мить і вони рознесли б його на друзки. Але Тигрисик не міг цього допустити – кинувся навперейми, заревівши вперше в житті як дорослий тигр, розкривши величезну пащу з могутніми білими зубами. То був уже не Колобок, а Ілля.
Стара відьма теж не сиділа пасивно: вийняла люстерко, щоб упіймати промінь сонця. Дуже непоганий спосіб вивести супротивника з ладу. Але й тут чари не подіяли. Довгомуд Лукаш, подаючи пігулки Повелителю, ненароком штовхнув стару і, коли дзеркало впало, так само ненароком наступив на нього. Відьма вигукнула найгірші прокляття, які тільки спали їй на думку:
– Щоб ти, клятий недоумку, ціле життя не зміг нічого вкрасти! Щоб ти довіку годував котів!
Магічне дзеркальце, яким вона користувалась уже понад сто років, втратило міць. Його ніхто не міг розбити. Щось діялось справді дивне. Навіть Марко не міг відкликати свого меча назад. Вовкулаки й довгомуди напівсонно кліпали очима.
Стілець-підступець опинився в обіймах Тигрисика. Вони скучили один за одним. Мечі піднялися ще вище і завзято бились.
– Чудасія, – мовив Мортіус. – Може, ми б пішли помаленьку?..
Люцина з Сонею кудись щезли. Тигрисик вилизував мокрий від молока стілець-підступець.
Щодо нечисті, то вона, втративши вождя і натхненника, потроху вивітрювалась у пошуках безпечного місця. При сонячному світлі зникають навіть тіні. Лукаш хотів підмести осколки чаклунського люстерка, але ті раптом перетворились на ос і вилетіли через вікно, зробивши прощальне коло над старою відьмою. Гортензія, щоб приховати радість, бо відтепер матуся не зможе пильнувати за кожним її кроком, відійшла в куток, начебто поправити пов'язку крутиголовському байкерові на правій руці.
– Вмієш стріляти? – спитав той.
Гортензія уважно подивилася на пістолет. Таких чимало продавали в іграшкових крамницях. У дитинстві вона страшенно хотіла мати такий, але матуся примушувала її без кінця повторювати незрозумілі закляття. Гортензія не раз бачила по телевізору, як треба стріляти й кивнула на знак згоди. Пістолет виявився незвично важким, і вона вчепилася в нього обома руками.
– Цілься в отого, – тихо наказав крутиголовець, вказуючи на Марка. Гортензія прицілилась.
– Тисни на курок.
Вона натиснула й поточилася назад. Оглушливо бахнуло і засмерділо димом. Куля пролетіла над головою принца і щезла у вікні. Обидва мечі з брязкотом впали на підлогу. Ніхто з них не переміг.
– Стріляє як справжній! – зраділа Гортензія.
– Він і є справжній, ідіотко! – гаркнула стара. – Який це вилупок дав їй пістолет?
Настала тиша.
– Ось він! – показала Гортензія. – Звідки в нього може бути справжній пістолет?..
