У цей час репортер газети «Посейбічні і потойбічні новини» Мортіус вирушав на лови, як правдивий мисливець. Озброєний до зубів фотоапаратом, диктофоном і перцевим балончиком для захисту від собак та грабіжників, Мортіус застібав куртку. В окремій кишені він тримав ручку й блокнота, на випадок, коли з диктофоном щось трапиться: скінчиться касета чи хтось із невдоволених трісне ним об землю, або й дасть репортерові по голові. Публіка, з якою мав справу Мортіус, могла вивести з ладу будь-яку техніку, але йому стало легше працювати, коли він отримав із рук Повелителя амулет зі срібною собачою головою на чорному тлі. Нечиста сила була значно дисциплінованішою, ніж звичайні людиська, котрі боялись мікрофона, як вогню. Для особливо лякливих Мортіус тримав напохваті посвідчення податкового інспектора, майже справжнє. Жоден злодій чи розшукуваний злочинець не посмів би тицяти під ніс посвідчення податківця.
Ремеслом репортера Мортіус заробляв собі на життя уже років зо п'ять. Для колег-сантехніків, котрі навіть не здогадувались про його подвійне життя, він був Грицьком Ковніром – чоловіком середніх літ, лисим, низеньким і вже трохи огрядним. Для маскування він вдягав іноді перуку з сивиною й рекламну кепку з таємничим словом «NIHIL». Себто, «Ніщо».
Зазирнувши в отвір балконних дверей, Мортіус сказав ніжно:
– Вибач, Колобочку, справи... Гадаю, що повернуся швидко, і ми погуляємо. Сиди чемно на балконі й дихай свіжим повітрям...
– Г-р-р! – озвався Колобок. Власне, справжнє ім'я величезного тигра, вихованця Мортіуса, було Ілля, але в дитинстві той був таким чудовим смугастим клубочком...
У кожної людини, доброї чи поганої, навіть у нечисті, є якась мрія, що робить її особливою. Часом ці мрії дуже зворушливі, наївні. Нікому, навіть слугам темних сил, не заборонено мріяти. І нікому чужому не дозволено відбирати чиюсь мрію, а чи висміювати її. У дитинстві Грицько мріяв про тигра, і його мрія здійснилась, що трапляється нечасто і у цьому, і в потойбічному світах. Чомусь найбільше збуваються божевільні мрії, ті, до яких прагнуть усім серцем. Якби Мортіус прагнув розбагатіти, то це, може б, і не вдалося. Гроші йому були потрібні, щоб створити для Колобка умови, гідні його смугастої величі, бо він вважав тигра найріднішою істотою на світі. Увесь час тремтів, щоб не довідалися й не відібрали його. Довгомудики, завдяки охоронній грамоті від Повелителя, дали йому спокій, хоч викрадали тигрика два рази.
Задля тигра Мортіус тяжко працював на двох роботах, недосипав ночами, коли той хворів, навіть не одружився. Він не чекав віддяки, просто хотів бачити Колобка щасливим. Задля тигра він робив часом не зовсім чесні вчинки, брехав, обдурював. Коли зрідка хтось із знайомих зазирав на балкон, Колобок мусив прикидатися м'якою іграшкою або килимком, що провітрюється. Звісно, це було не безпечно, бо люди бувають вельми цікаві. Тому господар не відчиняв нікому дверей без нагальної потреби. Але від нечисті щось приховати неможливо, і тому Мортіусом вертіли, як хотіли. Усі його статті були попередньо відредаговані Повелителем. Так він вгрузав у болото брехні та вигадки, розуміючи, що самотужки йому звідти не вирватись. Колобок натомість лише їв і спав, думаючи про щось своє.
Мортіус знав дуже багато про темні сили. Люди звикли опиря вважати тільки опирем, довгомудика – довгомудиком. Цього вистачало, аби їх боятись та ненавидіти. Але насправді немає двох схожих істот, так само не існує зовсім поганих і зовсім добрих. Власні спостереження Мортіус мусив тримати при собі. Можливо, вийшовши на пенсію, він напише правду, а зараз треба з'ясувати, яку інформацію передав дід Пилипко, в минулому – Джума, гроза всіх обивателів, найзухваліший грабіжник в історії міста. Нині дід Пилипко продавав гарбузове та соняшникове насіння на кінцевій зупинці трамвая № 2. Може, якби він не був таким скромним щодо власного героїчного минулого, то мав би більший виторг. Мортіус час від часу підкидав йому грошенят на цигарки та пиво, а за інформацію ще й окремо платив. Пилипко ніколи не вигадував, подавав лише об'єктивні факти.
Наразі, фактів було два:
1) у трамваї №2 під назвою «Народжений убивати» на кінцевій зупинці стався невеличкий вибух. Ніхто не постраждав. Єдина пасажирка, дівчинка, що проживає на вулиці Кульбабовій, 4, у квартирі 14, не була особливо цим збентежена (?). NB! Можливо, причетна до вибуху;
2) з трамваю вискочив лис (!) і побіг у напрямку Медової печери.
