Уже в коридорі він чув за собою кроки велетня, який уже звільнився й наздоганяв його. Маркусові вдалося дістатися сходів. Він біг, причиняючи за собою всі двері, щоб затримати переслідника, але виграв небагато. Саме хотів збігти головними сходами, коли йому спало на думку, що в чоловіка може бути колега, який стежить на вході внизу. Маркус зауважив запасний вихід і вирішив ним скористатися. Сходи тут були вужчі, а приступки нижчі, отже, щоб зберегти перевагу, він мав перестрибувати по кілька східців. Однак кремезний чоловік був значно прудкіший, ніж Маркус припускав, він швидко наближався. Від вулиці його відділяло три поверхи, але здавалося, що їх значно більше. Спасіння було за останніми дверима. Маркус вибіг, але замість вулиці опинився в підземному паркінгу. Там було порожньо. Углибині він побачив ліфт, двері якого саме розчинялися. З ліфта вибіг другий чоловік у піджаку й краватці, помітив Маркусa й бігом рушив до нього. Маючи двох переслідників, що от-от його наздоженуть, Маркус подумав, що втекти не вдасться.
Він задихався й боявся, що будь-якої миті може впасти. Забіг на в’їзну доріжку для автомобілів і рушив нею вгору. Назустріч йому їхало кілька автівок. Дві з них ледве його обминули, водії засигналили. Коли дістався нагору, чоловіки його майже нагнали, але раптом спинилися, бо дорогу їм заступив гурт китайських туристів.
Скориставшись із цього, Маркус зникнув з очей здорованів. Тепер спостерігав з-за рогу, як вони, стомлені й дезорієнтовані, переводять дух.
«Хто ці двоє? — розмірковував він. — Хто їх найняв? Невже до смерті Альберто Канестрарі причетний хтось іще?»
Сандра підійшла до поліціянтів, які стояли перед входом до вілли Єремії Сміта, показала значок і помахала їм службовим дорученням, що надіслав їй де Мікеліс. Поліціянти перевірили документи, змовницьки перезираючись. Сандра відчула, що нею знову цікавляться чоловіки. І вона знала чому. Завдяки ночі, проведеній із Шалбером, жінка неначе заново народилася на світ. Покірливо чекала, після чого поліціянти пропустили її, вибачившись за затримку.
Вона рушила алеєю через володіння Смітів. Сад був занедбаний, великі кам’яні вазони заросли травою. Там і тут було видно фігури німф і богинь, деякі стояли без рук. Здавалося, вони вітали жінку незавершеними, але не позбавленими грації жестами. Фонтан, у чаші якого зеленіла застояна вода, був заплетений плющем. Будинок мав вигляд монумента, посірілого від часу. До нього вели сходи, які догори вужчали. Вони не додавали фасаду легкості, навпаки — здавалися його п’єдесталом.
Сандра стала підніматися ними. Деякі сходинки були пошкоджені. Коли жінка ввійшла в дім, денне світло вмить зникло, наче його ввібрали темні стіни довгого коридору: складалося враження, що він, як чорна діра, усмоктує все, і те, що потрапляє досередини, уже не може звідти вивільнитися.
Експерти ще знімали відбитки, витягали шухляди й висипали їх вміст на підлогу, щоб проглянути; розпорювали дивани, подушки, а один із них прослуховував стіни фонендоскопом, шукаючи сховища.
Високий худий чоловік у яскравому одязі давав інструкції поліціянтам із собаками, спрямовуючи їх до саду. Він зауважив Сандру й дав їй знак зачекати. Вона кивнула й зупинилася на вході. Поліціянти із собаками вийшли з будинку, тварини тягнули їх у сад. Чоловік рушив до Сандри.
— Комісар Камуссо, — відрекомендувався він, простягаючи руку.
На ньому був фіолетовий костюм, а ще смугаста сорочка того самого кольору й жовта краватка. Справжній денді. Його ексцентричне вбрання не справило враження на Сандру, проте воно тішило око й поліпшувало настрій у цьому похмурому оточенні.
— Веґа.
— Я знаю, хто ви, мене попередили. Вітаю, пані.
— Я не хотіла додати вам роботи.
— Не журіться, ми вже майже закінчили. Цей цирк згортає намет після полудня, тож ви запізнилися на виставу.
— Ви маєте Єремію Сміта й докази, які поєднують його з чотирма вбивствами. Що іще ви шукаєте?
— Ми не знаємо, яке з приміщень правило йому за «кімнату для забав». Дівчат убивали не тут. Він тримав їх ув’язненими протягом місяця. Жодного сексуального насильства. Зв’язував їх, але на останках не було слідів катування. За тридцять днів перерізав горло. Квит. Чоловікові було потрібне спокійне місце, де він міг виконувати забаганки. Ми сподівалися знайти щось, що наведе на таку «в’язницю», але даремно. А ви що шукаєте?
— Мій шеф, інспектор де Мікеліс, хоче, щоб я склала докладний рапорт про справу Сміта. Ви ж знаєте, такі справи трапляються нечасто. Для науково-дослідницького відділу це слушна нагода здобути досвід.
— Зрозуміло, — сказав комісар, хоча здавалося, що він їй не повірив.
— А для чого тут собаки?
