Усі в барі пам’ятали стрічку із синього атласу, яку Меланія, — двадцятитрирічна дівчина — уплітала у своє біляве волосся. У вбранні офіціанток не було нічого особливого, але вона хотіла мати гарний вигляд, тому оживляла свій образ вінтажною деталлю з моди п’ятдесятих років. Мала добрий смак. Ополудні того дня, коли її викрали, дівчина їхала на роботу. Востаннє Меланію бачили, коли вона чекала автобус. Тіло з’явилося за тридцять днів на одному з паркінгів. Одягнене. Але синя стрічка зникла.
Сімнадцятирічна Ванесса любила спорт. Тренувалася щоденно, не пропускала занять, навіть якщо погано почувалася. Коли зникла, була хвора: застудилася. Того дня мати намагалася переконати її пропустити урок. Розуміючи, що донька не поступиться, дала їй плетений шарф. Ванесса догодила матері й закуталася в нього. Цього разу наркотик був у мінеральній воді.
Крістіна не любила свого коралового браслета. Але зізналася в цьому лише сестрі. Та зауважила, що його не вистачає на зап’ясті, під час упізнання останків у морзі. Крістіна отримала його в подарунок від нареченого й носила, хоча він не припав їй до смаку. Обидва мали по двадцять вісім років і хотіли побратися. Крістіна готувалася до шлюбу, мала обмаль часу, нервувалася, тож шукала способу заспокоїтись. Їй допомагав у цьому алкоголь. Вона розпочинала вранці й пила аж до вечора, але ніколи не напивалася. Ніхто не зауважив, що звичка перетворюється на проблему. А Єремія Сміт помітив. Йому було досить зайти за нею до бару, щоб зрозуміти, що з нею буде легше, ніж із рештою. Крістіна була його останньою жертвою.
Ці портрети були складені завдяки свідченням родичів, приятелів і партнерів убитих. Кожен докинув якусь подробицю, щоб трохи оживити холодний набір фактів. Показати дівчат такими, які вони були насправді.
«Люди як предмети», — сказала собі Сандра. А предмети як люди. Адже стрічка для волосся, кораловий браслет, шарф і роликовий ковзан замінили померлих в уяві тих, хто їх любив.
Однак у всіх портретах жінка зауважила суперечність. Чотири дівчини не були самотні. Мали родини, друзів, певні переконання. І всупереч цьому дозволили, щоб їхньою увагою заволодів хтось такий непоказний, як Єремія Сміт. П’ятдесятирічний чоловік, геть не красень, а проте зміг їх умовити випити й поговорити. Чому вони купилися на його ввічливість? Діяв засвітла та здобував їхню довіру. Як йому це вдавалося?
Сандра була переконана, що в цих предметах не знайде відповіді. Згорнула теку, підвела голову й підставила обличчя вітрові. Вона теж певний час ототожнювала Давіда з предметом. Із цією жахливою краваткою — яскраво-зеленою, кольору ящірки. Жінка всміхнулася, згадавши про неї. Вона була ще бридкіша від цієї жовтої, яку носив комісар Камуссо. Давід не любив елегантного вбрання, його дратувала думка про те, щоб вдягатися як дженджик.
— Ти маєш носити фрак, — казала вона йому. — Усі чоловіки, які відбивають чечітку, носять фраки, Фреде.
Тому він мав лише одну краватку. Поки працівники похоронного бюро не спитали Сандру про одяг, у якому можна поховати Давіда, вона й уявити не могла, що на двадцять дев’ятому році життя постане перед такою проблемою. Жінка перебрала його одяг. Обрала куртку-сахаріану[25], синю сорочку, штани хакі та кросівки. Таким його пам’ятали всі. Але саме під час цих пошуків зауважила, що яскраво-зелена краватка зникла. Вона не могла ніде її знайти, але не здавалася. Обшукала всю квартиру — ідея знайти краватку заволоділа нею. Це було наче безумство, але вона втратила Давіда й не могла змиритися з думкою про втрату ще чогось, що йому належало. Навіть цієї жахливої яскраво-зеленої краватки.
А потім одного дня згадала, де вона поділася. Якраз тоді, коли вона зовсім про це не думала. Як вона могла забути? Ця краватка була єдиним доказом того, що вона зрадила чоловіка.
За кілька кроків від будинку Єремії Сміта Сандра подумала, що не заслуговує на теплі промені сонця й ласкавий вітерець. Вона розплющила очі й побачила погляд кам’яного ангела, втуплений у неї. Своїм мовчанням він нагадував їй: є щось таке, що вона повинна собі пробачити. І життя не завжди дає нам можливість виправити помилки.
Що сталося б, якби чоловікові, котрий стріляв у неї в каплиці Святого Раймондо з Пеньяфорта, вдалося її вбити? Вона померла б із нечистою совістю. Який предмет вона залишила б родині й друзям на згадку про себе? Хай би що це було, воно приховало б правду. Тобто те, що вона не була гідна кохання Давіда, бо зрадила його.
Дівчата, яких викрав Єремія Сміт, почувалися в безпеці. Так само як вона, перш ніж увійти до того храму. Тому вони мертві. Він зміг їх убити через їхню довірливість, адже вони вірили, що з ними не може статися нічого поганого.
За фігурою кам’яного ангела Сандра побачила поліціянтів із собаками, які обшукувати цю частину саду. Собаки поводилися так, як передбачив Камуссо: були дезорієнтовані численними запахами. Комісар назвав це рутинною процедурою, потрібною лише для того, щоб нічого не проминути.
«Завжди можна натрапити на ще одне тіло, таке буває», — сказав він.
