Ловець тіні полностью

У ті часи існувала цензура, що здійснювалася виключно Святим Престолом, так само як і право надання диспенсацій та помилувань, яке мав лише понтифік як найвищий орган влади Церкви. Але для Папи то було занадто кропітке завдання. А тому його почали доручати деяким кардиналам, які згодом сприяли створенню пенітенціарії.

Спочатку тексти сповідань після того, як трибунал проголошував вирок, спалювали. Проте вже через кілька років пенітенціарії вирішили створити секретний архів.

— Відтоді їхня робота не припинялася, — завершив свою розповідь Клементе, — за майже тисячу років у ньому зберігали найгірші гріхи людства. Там можна знайти злочини, про які ніхто ніколи так і не дізнався. Це не проста база даних, як та, що в поліції. Це найбільший і найсучасніший архів зла, що існує у світі.

Проте Маркус все ще ніяк не міг збагнути, яким чином почуте пов’язано із ним самим.

— Ти вивчатимеш Архів гріхів. Я відбиратиму для тебе справи, а ти працюватимеш із ними. Зрештою твоя роль буде схожа на роль психолога-криміналіста або кримінолога. Так само, як і раніше, перш ніж ти втратив пам’ять.

— Чому?

— Тому що таким чином зможеш використати твої знання реального світу.

У цьому полягали засади його підготовки.

— Зло ховається в усьому, хоча часто ми його не бачимо, — додав Клементе. — Аномалії — не що інше, як майже непомітна ознака його присутності. На відміну від усіх інших, ти зможеш їх помічати. Пам’ятай, Маркусе: зло — це не абстрактне поняття. Зло — це величина.

У лікарняній палаті панувала зеленкувата напівтемрява.

Її створювали вогники індикаторів медичного обладнання. Тихо гудів автоматичний апарат штучного дихання, під’єднаний до трахеї дівчини, яка лежала в ліжку.

Діана Дельґаудіо.

Рот широко роззявлений, підборіддям стікає струмочок слини. Розчесане на один бік волосся робить її схожою на стару дівчинку. Вирячені очі тупо дивляться в порожнечу просто себе.

У коридорі почулися голоси двох медсестер, що наближалися. Вони розмовляли між собою, одна жалілася другій на проблеми з нареченим.

— А я йому сказала, що мені начхати на те, що до нашого знайомства він щочетверга ввечері зустрічався зі своїми друзями. Тепер я повинна бути на першому місці.

— А він що? — зацікавлено допитувалася друга.

Вони увійшли до палати, штовхаючи попереду каталку з постільною білизною, трубками та системами для звичних процедур догляду за пацієнткою. Одна з них увімкнула світло.

— Уже прокинулася, — відповіла друга, помітивши, як дівчина розплющила очі.

Однак слово «прокинулася» не зовсім відповідало описанню Діани, якщо брати до уваги, що та перебувала у стані вегетативної коми. Преса та телебачення про це не згадували з поваги до батьків, а ще через те, що не хотіли ранити почуття тих, хто вважав порятунок дівчини чимось на кшталт дива.

Ото були єдині слова, якими дві медсестри звернули свою увагу на пацієнтку, щоб знову перейти до особистих справ.

— Ну, то як я тобі вже казала, доводиться завжди тримати його на короткому повідці, якщо хочу щось отримати.

Тим часом вони змінили постільну білизну, помили пацієнтку, встановили нову систему на пристрої штучного дихання, позначаючи галочкою кожну процедуру в клінічній картці. Щоб змінити простирадло, вони на кілька хвилин пересадили дівчину на інвалідний візок. Одна з жінок поклала їй на коліна картку з ручкою, бо не знала, куди її притулити.

Щойно ліжко переслали, дівчину знову поклали на місце.

Медсестри вже зібралися були вийти з палати разом з каталкою, і надалі базікаючи про своє.

— Зажди, — промовила одна, — я забула картку.