Магам можна все полностью

Він зупинився в дверях — від його промоклого плаща відчутно смерділо псятиною. Зупинився мовчки — буцім це я без попередження вломився до нього в оселю. Буцім це я мав придумувати тему для розмови…

— У мене слоїк репнув, — сказав я меланхолійно.

Іл де Ятер смикнув кадиком. Нічого не сказав.

— Ора померла, — промовив я відвертаючись. — Ора померла… Ось так.

Ятер зробив два кроки. Зупинився за спинкою мого крісла; шумно задихав:

— Що з нею… чого це?

— Не знаю, — сказав я пошепки. — Мене поряд не було.

Запах псятини заповнив кімнату від підлоги до стелі.

— То тобі грошей позичити? — уривисто спитав барон.

Я озирнувся.

Він постарів. На скронях і в бороді з’явились сиві волоски. Він дивився на мене напружено і якось винувато, ніби старанний учень, що не зробив домашньої роботи.

— Хорте, — він не витримав мого погляду, відвів очі. — Я можу тобі просто, ну, грошей дати, без вороття… Ти ж через мене, той, потратився…

— Платню мені заплатиш? — спитав я саркастично.

— Та що ти, — він зовсім спохмурнів. — Просто… пробач ти мені, Хорте. Я через бабу… тобто… мало не вбив тебе, Хорте.

— Уже не важливо, Іле, — я зітхнув. — Власне… однаково.

«…є такими самими підданцями Північної корони, як і люди інших станів. Усі пункти параграфа «Про заходи й стягнення» стосуються їх уповні.

У разі особливо тяжких злочинів (убивство членів королівської родини, ухиляння від сплати податків у воєнний час) до осіб магічного звання вживається тюремне ув’язнення на термін до трьохсот років.

…Призначені маги при поміщенні до в’язниці мають бути позбавлені ініціювального предмета (предмет передається атестаційній комісії, яка надала даному магу магічне звання).

Уроджені маги мають бути поміщені до в’язниці особливої конструкції, з урахуванням їхніх магічних можливостей. У приміщенні в’язниці мають бути створені умови для всякчасного витрачання магічних сил (вода, що прибуває, чи стеля, що опускається, тобто чинники, які ув’язнений маг для збереження свого життя має стримувати магічним зусиллям). Маг, позбавлений повного запасу сил, не зможе застосувати активне магічне діяння для свого звільнення.

При формуванні екстремальних умов у в’язниці для магів слід знати міру: загроза життю мага має чітко відповідати його можливостям, адже його присуджено до ув’язнення, а не до смерті…»

Уже за два квартали — з моменту мого приїзду до міста минуло мало не півгодини — я виявив, що за мною стежать. Спершу шпигун був один, потім їх стало двоє, потім і патруль, що мирно походжав уздовж вулиці, змінив напрям і неквапливо рушив за мною. Я наддав ходи — патрульні, навіщось узявшись за зброю, поспішили теж.

Отже, префект пам’ятав про образу. Отже, префект був заведений у помилку звісткою, що замовляння Кари використано; значить, я дарма приїхав до столиці. Мене чекають пригоди.

— Ласкавий пане! Заждіть-но хвилинку…

Ждати я не став. Навпаки, круто звернув до підворіття, пірнув за чийсь пустий віз і натягнув личину; брязкаючи зброєю, патруль з’явився за хвилину, наповнив двір невиразними лайками, запахом поту й тютюну, зірвав розвішану на вірьовках білизну, до смерті налякав якусь жінку з дерев’яним відром, та не звернув уваги на брудного пузаня років шести, який меланхолійно сидів під парканом на мішечку з самоцвітами…

Вони забрались. Я ще посидів, потім підвівся, закинув мішечок на худе маленьке плече, другою рукою притиснув до грудей футляр із Карою — і так, зігнувшись під кількаразово зрослим тягарем, вийшов на вулицю.

Побачена знизу вгору, вулиця вражала. Грюкотіли по брукові величезні ноги, взуті у величезні дерев’яні черевики; десь там, у височині, пропливали понурі обличчя; давніше я їх не бачив. Давніше вони всі ховали очі, зустрівши на вулиці шляхетного пана, мага…

— Гей, малий, куди преш? Де твоя мамка?