Магам можна все полностью

Мене вразила фантастичність, якась необов’язковість подій. Де я? Хто я? Навіщо я йду, куди? Чого хоче від мене цей високий майстер із сивими бровами, з нерівно підстриженою рябою борідкою?

— Гей, ти, малий, іди собі, я тебе не чіпав… Іди, іди…

Він знітився? Що це, страх? Звідки, адже я всього лише подивився, просто глянув — з висоти дитячого зросту…

Кульгаючи й тягнучи ноги, я підійшов до будівлі Клубу Кари. Зупинився, змагаючись із неприємним почуттям, із хворобливою впевненістю: варто мені ввійти — і під дзиґарями в глибині зали, за маленьким столиком виявиться Ора. Сидітиме, гордовита, з очима, підведеними різнобарвною тушшю. І я піду до неї — через усю залу…

Я розвернувся і поплентав геть.

Він ступав по протилежному боці вулиці; я впізнав його не одразу. Я міг би й зовсім його не впізнати — і не диво. Він змінився.

У нашу першу зустріч він був пригнічений горем, що спіткало його. Голос він мав безбарвний, як і брови, як і вуса, а обличчя здавалося невиразною білою плямою; тепер виявилося, що вуса в нього русяві, брови темні, на щоках грає рум’янець, виявилось, що він сміється — сміється! — і ступає легко, мов танцівник, і на руку його спирається жінка — юна, гарненька, закохана. І щаслива — на всю вулицю, на весь світ.

«Три з половиною роки тому в мене викрали дочку…»

Це був він, торговець зіллям. Тільки замість чорного клубного капелюха на ньому був звичайний, елегантний, хоч і бувалий.

«Я знаю, що моя дочка загинула… Її викрадач, він же вбивця, ховається тепер за океаном… Він оточив себе охоронцями, знаючи, що до скону віку я…»

Значить, торговець зіллям знайшов-таки спосіб помститись? І, помстившись, заспокоївся?

Напевно, я ніколи цього не дізнаюсь. Тому що перейти вулицю й запитати — не зважився.

«…у віці восьми місяців він упевнено сидить і намагається звестися на ноги. У віці дванадцяти місяців він уже звичайно ходить; мала дитина здатна наробити немало лих, якщо за нею не наглядати, однак уроджений маг здатен накоїти стократ більше. Починаючи з чотирнадцяти місяців не спускайте з сина очей! Ні його мати, ні нянька, ні годувальниця не здатні будуть утримати його, коли він візьметься за свої перші, неусвідомлені магічні спроби.

Досвід перших магічних діянь дитина отримує між роком і двома. А що абстрактне мислення в неї не розвинене, то й перші інтуїтивні замовляння імітують відомі дитині предмети й слугують для досягнення миттєвих конкретних цілей: наприклад, якщо цукерки на столі, а до столу не дотягтись — дитина подовжить власну руку. (Відомий також приклад маленького мага, який, прокинувшись у мокрому ліжечку, негайно висушував і простирадла, і матрац. Мати хвалила його за охайність і стриманість — секрет відкрився тільки тоді, коли одного разу вранці простирадла виявились пропаленими до бурих плям: малюк не розрахував зусиль…)»

— Як повідомити про вас, пане? — спитала перелякана жіночка в сірій, мов миша, сукні — уніформі старих дів.

— Повідомте пана префекта — Хорт зі Табор, вроджений маг поза ступенем, бажає поговорити з ним сам на сам.

Очі в жіночки зробились як скляні підвіски на люстрі. Видно, ім’я зі Табора вона вже десь чула. І, видно, їй і в страшному сні не міг явитися зі Табор, який отакечки стоїть серед приймальні…

Утім, стояв я недовго. Вибрав найзручніше крісло, всівся, погладжуючи глиняну потвору в себе на колінах, — збоку здавалось, певно, що я притягнув кошеня префектові як подарунок.

— Пане зі Таборе, — сказала жіночка повернувшись, причому на щоках у неї стояли нерівні червоні плями. — Пан префект готовий прийняти вас… прошу…

Сумирний, як черепаха, я пройшов слідом за нею до знайомого вже кабінету.