Зробивши вибір, не поспішайте повідомити про нього батьків нареченої. Переждіть три дні; якщо не передумаєте — сміливо навідуйте майбутніх родичів і потіште їх звісткою. Нареченій обов’язково піднести подарунок — ні в якому разі не магічний! Яку-небудь жіночу дрібничку.
З’ясуйте зарані, що викликає у вашої дружини приємний настрій. Якщо це прогулянки — не обмежуйте її свободу пересування; якщо це подарунки — вряди-годи балуйте її. Розмовляйте з дружиною щодня, ласкавим тоном; пильнуйте, щоб у неї завжди були гроші на кишенькові витрати, а також на сукні, взуття та прикраси. Задоволена весела дружина — запорука щасливого життя й здорових нащадків.
Подаруйте дружині чарівне дзеркало: нехай воно тактично дає їй поради, занадто дражливі для того, щоб ви давали їх самі (наприклад, якщо дружина надуживає солодке, дзеркало підкреслить її повноту, а якщо дружина читає ночами, чарівне скло зверне її увагу на кола під очима. А у відповідь на будь-яку спробу виправити становище — дотримання дієти чи режиму — дзеркало покаже заохотливу картинку: струнку фігуру, свіже обличчя).
З такою самою терплячістю, з якою ви привчали вашу сову їсти, спати й випорожнятись у відведеному місці, ви маєте навчити вашу дружину займати чітко визначений простір у вашому житті. Що раніше вона збагне те, що від неї вимагається, то спокійнішою й щасливішою буде ваша родина.
Увага! Якщо з п’ятьох ваших дітей жодна не виявиться вродженим магом, ви маєте повне право розірвати шлюб. Щиро бажаємо, щоб такої прикрості з вами ніколи не трапилось».
* * *— Ваша витримка викликає повагу, — з почуттям сказав дідок за стійкою. — Ви цілком правильно робите, що не поспішаєте скористатися заклинанням. Багато хто карав швидко й нерозважливо, а потім виливав сльози ось тут, — дідок витягнув палець, і, мимоволі простеживши за ним, я втупився поглядом у темно-червоний килим. Можна подумати, саме в цій точці ворсистої підлоги нещасні квапуни й плакали…
Дідок допоміг мені зняти плащ. Уже знайомий мені хлопчик — здається, він підріс за той час, поки ми не бачились — пройшовся по моєму вбранню одежною щіткою.
— Ви маєте поганий вигляд, — занепокоєно сказав дідок, коли хлопчик пішов. — Ви просто-таки охляли, люб’язний Хорте… Дуже складно вибрати гідне застосування Карі… Я розумію. Ваша правда.
Я подивився на себе в дзеркало.
Неприємний тип. Жовтава шкіра, кола під очима, тьмяні очі — праве здається сірим, ліве набуло кольору нечистого піску.
Та жінка, в скрині, мала куди гірший вигляд. Але бридкості своєї не соромилась — у неї була на те поважна причина. Вона вже понад місяць була мертва.
Та жінка, погублена заради кількох монет і пригорщі дрібничок…
Пам’ятаю, як я стояв перед розкритою скринею, а за плечем у мене височів префект. Пам’ятаю, в якусь мить він навіть зробив рух, щоб підтримати мене під лікоть: чи чувано таке!
На щастя, він вчасно спам’ятався, і порив його так і лишився незавершеним.
Пам’ятаю, як тріснула залипла кірка в мене на губах, коли після довгого мовчання я сказав нарешті:
— Це не вона. Це не Ора Шанталія.
Пам’ятаю, що префект, здається, навіть трішки образився:
— Ви певні?
Я знизав плечима й побрів, мов сліпий, геть — із підвалу, із холоду, зі смерті в смерть, тому що краще б вона була Орою. Тоді б я міг хоча б простежити, щоб її по-людськи поховали, тоді б я міг присвятити себе пошуку вбивць, тоді б я страждав, напевно, але все-таки визначеність — краща за невідомість…
