Магам можна все полностью

— У чому я винна, Хорте?!

Я мовчав, погладжуючи ушкоджену руку.

— Ну нехай, — Ора втомлено зітхнула. — Добре… Кінець кінцем, я можу хоч зараз збирати речі й відправлятися додому. Певно, я зможу відшукати надступеневого мага, який зуміє захистити мене… від цього майстра камінчиків, якщо той справді мною зацікавиться. А найпевніше, його інтерес уже зійшов, я всього лише знаряддя, я йому не потрібна… Гаразд, я сьогодні поїду. Але поясніть мені, Хорте: що я такого зробила?

Я мовчав. Синьо-жовта пухлина спадала, піддаючись дії бальзаму на обліпиховій олії з бджолиною отрутою.

Ора сиділа переді мною, насуплена, без косметики й зачіски. Губи, раніше тонкі, тепер ображено надулись, непідфарбовані очі дивилися втомлено й зацьковано: цю юну нещасну жінку можна було прийняти за молодшу сестричку тієї гордовитої пихатої пані, з якою ми познайомилися колись у Клубі Кари.

— Ви все-таки мовчите, Хорте… Гаразд. Власне, дивно було б, якби… прощавайте.

Вона легко піднялася; дзвякнули одна об одну брязкальця на потертому чоловічому поясі.

У дверях вона обернулась:

— Вибачте за ту історію, зі тхорами. Мені не слід було… І за барона пробачте теж. Так, я спровокувала… я не думала, що вас це так зачепить. Якби ви… Коротше, якби я могла припустити, що ви здатні… ревнувати… Якби ви хоч натякнули… я ж знаряддя ваше, я вам навіть не друг! Чи варто було… втім, тепер однаково. Здоров’я вашій сові.

Вона вийшла; я посидів ще якийсь час, потім, покректуючи, піднявся і вийшов на ґанок.

Світало.

По дорозі, що вела в поле, віддалялася чорна пряма фігура з дорожнім саквояжем в опущеній руці.

«Загальновизнаним фактом є те, що центр магічної активності в призначених магів знаходиться в головному мозку, а в уроджених — у спинному; уроджені маги вважають цю гіпотезу образливою й дискримінаційною, проте на підтвердження її вказують численні лабораторні данні, експерименти й патологоанатомічні дослідження. Одним із наслідків цієї анатомічної особливості є навчальність призначених магів і принципова ненавчальність уроджених. Уроджений маг народжується зі своїм ступенем — звичайно, високим (другий, перший, надступеневий). Призначений маг вимушений тратити роки життя на навчання й тренування, зате має можливість переходити з нижчого ступеня на вищий — щоправда, всього життя рідко стає на те, щоб із четвертого ступеня перейти в другий…

Так звані «викопні маги» — не більше ніж легенда. Найстарішому з нині живих призначених магів сто п’ятдесят років, він немічний і недужий, і практично нездатен до магічного діяння…»

Жовті стіни невижатого ще злаку умиротворено похитувались.

Висихала роса, умирала блакитна квіточка волошки, затиснута в білих зубах Ори Шанталії:

— Чого ж ви хочете, Хорте? Так, ви мені симпатичні… Ви використовували мене, ви зраджували мене… І ще зрадите, якщо буде така потреба.

— Оро, тоді, на королівському прийому, я справді не знав, чим усе обернеться. Вам подобається вважати себе жертвою, от і все…

Я згадав той вечір, коли вона прийшла до мене в номер, наміряючись чесно виконати Закон Терезів. Я втримався тоді, тому що від Ори мені була потрібна інша послуга; що було б, якби в той вечір я не був таким обачливим?

Звіринка.

Ось нав’язалася звіринка на мою голову; найменше мені подобається бути залежним — чи то від людини, чи то від обставини, чи то від власного почуття. Маг самотній з природи; супутник мага мусить належати йому цілковито. Як належала, з розповідей, моя мати моєму батькові…

А Шанталія? Хіба вона може належати? Адже вона маленький, та все-таки маг…

Значить, нехай іде собі… полем?

Ора мовчала. Волошка в її зубах уже була згризена до самої блакитної чашечки; ми брели по стежинці кудись геть від дороги, під ногами м’яко подавалась пухка земля, жовті сті ни злаку змінилися заростями високої трави, попереду показався, здається, баштан.

— Знаєте що, Оро, — сказав я над силу. — Відкиньмо взаємні звинувачення… Іти зараз вам не варто — спершу заспокойтесь, і, якщо ваше рішення залишиться в силі, викличемо бричку… За кілька днів, щойно дозволить здоров’я, я й сам хочу пуститися в подорож. Десь чекає мого візиту пан майстер камінчиків…