Я придивився.
Парубчак був магом третього ступеня. Уродженим.
Номер Ори був навпроти мого — я почув, коли вона повернулася. Легкі кроки по коридору, ледь чутно скрипнули двері…
Посеред ночі білим усміхненим ротом висів місяць.
Минула хвилина… Друга… Третя…
Двері номера навпроти скрипнули знову. Й одразу ж почулось негучне, вимогливе — тук-тук.
— Я сплю, — сказав я.
— Відчиніть, Хорте. Ви не спите.
Я поморщився й відчинив.
Ора була твереза й підібрана; щонайперше вона підійшла до розчиненого вікна й спрагло вдихнула нічне повітря:
— Премилостива сово… Я просто-таки задихаюсь. У моєму номері такий сморід… Вікно виходить на задній двір, це нестерпно…
— Ви для цього мене розбудили? — поцікавився я холодно.
— Ні, не для цього… — Шанталія потерла долоні й уміло виставила замовляння «проти чужих вух». — Поки ви насолоджуєтесь краєвидом і споживаєте кислячок, я працюю й добуваю відомості…
— Бачив, — не втримався я, щоб не завважити.
— Нічого ви не бачили, — Ора осміхнулась, і я знову здивувався переміні, що сталася з нею. Печальна щира дівчина знов кудись ділась, поступившись жовчній гордовитій красуні. — Хлопчисько — син місцевої отаманші, під проводом його матусі ходить банда в триста людей, це половина всіх чоловіків у місті… Чим вони тут живуть, ви вже зрозуміли?
Я мовчав. Шанталія, утім, і не чекала відповіді — питання було риторичне.
— Щодо пана Марта зі Горофа… Відносини в городян із паном магом цілком ділові — вони годують його дракона. Дракон споживає по два бики щодня й одну незайманку раз на рік, навесні, в пору цвітіння яблунь… Що ви так дивитесь? Ви не знали, що дракони навесні мають потребу в незайманках?.. За це пан зі Гороф являє місту свою милість і не випускає дракона попастися на волі… Городяни, наскільки я зрозуміла, пишаються своїм паном зі Горофом й охоче йому служать. Місцеві поселяни вирощують бичків у немислимих кількостях, але м’ясо на столі бачать лише на великі свята — все йде дракону… Ну, й городянам, звичайно, теж перепадає, вони тут меткі… Ні дня не проживу більше в цьому хліві. Я не витримаю, Хорте… Завтра ж переїдьмо до зі Горофа? Він мене запрошував, пам’ятаєте, тоді, на балу…
— Можливо, — сказав я повільно, — можливо, вже завтра не буде ніякого зі Горофа, а буде труп… Я маю підстави думати, що саме Горофа нам доведеться покарати.
Ора помовчала; її мовчання було щільним, майже відчутним на дотик. Вона мовчала натхненно, як деякі співають.
Зітхання:
— Гаразд… Слухайте далі, Хорте… Декілька місяців тому з паном-магом Горофом сталася переміна. Тутешні носи почули її якщо не одразу ж, то дуже скоро. Зовні все залишається по-старому, та Гороф став похмурим понад міру. Рідко з’являється поза замком і гостей до себе не кличе. Раніше він полюбляв це діло — водив цілі делегації заможних городян подивитись на дракона, й аристократи з віддалених земель бували, і приїжджі зі столиці… Тепер не терпить товариства. Цілком може бути, що ця переміна пов’язана з тим королівським прийомом. Розумієте? Але, можливо, це звичайний збіг…
Унизу, в обідній залі, гомоніли пізні гуляки — їхні голоси долітали ледь-ледь. Будинок був добротний, з товстими камінними стінами, з дубовими перекриттями, з важкими щільними дверима.
— У мене в кімнаті набагато краща чутність, — зі стражданням у голосі сказала Ора. — Вони горлають… не дадуть мені спати.
Нова переміна; сьогодні Ора міняла настрої, як міняють комірці. На місці енергійної, певної в собі магині постала слабка, утомлена, зніжена панночка.
І досить приваблива, треба сказати. Із запахом ніжної самочки тхора…
Тільки я в ці ігри більше не граю.
— Заради сови, Оро. Якщо хочете, лягайте на скрині, он там, у кутку…
Вона якийсь час міркувала, чи варто ображатись. Зітхнула — піднялися й опали тендітні плечі; подивилась на мене з благанням:
— Може, поміняємось кімнатами?
Я покривився:
— Завтра, Оро, важливий день. Я маю виспатися й почувати себе добре… І не треба ображатись.
— Еге ж, — сказала вона з незрозумілим виразом.
— Якщо вам заважає запах — напахтіть кімнату ароматом троянд. Якщо вам заважає шум — поставте магічну завісу…
— Я уже напахтила, — сказала вона після паузи. — Аромат троянд, змішаний із запахом гнилої капусти… Це щось нестерпне, Хорте. Інколи я так страждаю від власної безпорадності…
Тепер я мав її пожаліти й підбадьорити.
— Ідіть спати, Оро.
— Іду…
Від самих дверей вона озирнулась:
— Хорте, я, можливо, припустилася помилки… але заради діла. Я була занадто… можливо, занадто розв’язна з цими… Ви розумієте, інакше вони не розбалакалися б. Цей шмаркач… уявив собі сова знає що. Я боюся, як би він не вломився до мене в номер…
— То поставте захисне замовляння, — я починав не на жарт лютитись.
— А ви помітили, що він маг третього ступеня?
— Ну то давайте я вам поставлю…
Ми разом вийшли в коридор, я дочекався, поки вона проверне ключ, замикаючись у своєму номері, і навісив на двері захисне замовляння, проломити яке було до снаги хіба що слону.
— На добраніч, Хорте, — сказали з-за дверей.
У голосі прозирнула, здається, насмішка.
А може, мені привиділось.
