Горофівська сова дивилася на мене тепер невідривно. І недарма — саме в цю секунду я гадав, як би так спритно напасти на Горофа й відібрати в нього сумку з Карою…

— Пропоную компромісний варіант, — швидко сказала Ора. — Ви, пане зі Горофе, можете запропонувати панові зі Табору понести цю сумку. Вона, певно, важка?

Декілька хвиль ми з Горофом мовчки дивувались Ориному нахабству. Потім він несподівано розреготався, так, що сова на плечі підстрибнула:

— Таж точно… Як інакше пану зі Табору нести свій скарб? Під пахвою? А так ми виграємо обидва: я немолодий і швидко втомлююся навіть від легкої ноші, а пан зі Табор повен сил і охоче допоможе пристаркуватому побратимцеві… Адже так?

Гороф знущався. По-перше, йому було трохи за сорок. А по-друге, передаючи мені сумку, він умисно не зняв сторожових замовлянь.

Я промовчав. Утома брала гору; я не готовий був зітнутися з Горофом відкрито, а отже, треба було терпіти.

Сумка його зовсім не була такою важкою. Крізь тонку шкіру чудово відчувалась моя статуетка — вона була ціла й неушкоджена. Потворна голова, над якою пронеслося стільки небезпек, і досі сиділа на тонкій шийці. Жарти жартами, але, відчувши Кару в своїх руках, я якось одразу заспокоївся.

— Хорте, — нагадала Ора. — Ви обіцяли розповісти.

Нічого я не обіцяв.

Ліс скінчився; ми вийшли в поле, над нами пролягло буре, без жодної зірочки небо. Моя шкіра взялася сиротами від прохолодного й дуже настійливого вітру; з підсохлих підштанків сипався, потроху відлипаючи, пісок.

На дорозі не було ні душі. Пахло осінню; попереду, майже на коричневому обрії, височів камінь у вигляді драконячої морди. Отже, до замку ще йти і йти…

Хоча що мені там робити, в замку в Горофа? Ору він запросив переночувати в комфорті, от хай Ора і…

— У мене є друг, — сказав я хрипло. — Друг дитинства, якому я завдячую життям. Якось його батько зникнув…

Я розповідав довго й докладно, нічого не випускаючи; жоден з моїх супутників ні разу не перебив мене. Коли я закінчив, ми були вже на мосту перед замком — примітивна пастка почула хазяїна й безперешкодно нас пропустила.

Низенькі двері в сталевих воротах відчинилися широко й гостинно. Ора ввійшла першою; я завагався. Орина рука поманила мене вже з-за воріт; за моєю спиною стояв Гороф, терпляче чекаючи, поки я ввійду…

І я ввійшов.

Тут, на щастя, горіли ліхтарі, було майже світло, і від нічного зору можна було спокійно відмовитись.

Мигнувши, я озирнувся.

Просто в мене під ногами починався ще один міст — камінний, горбатий міст до парадного входу; ліворуч від мосту була дивна споруда, кругла, змурована з величезних гранітових брил.

Пащекою темніла напівкругла арка-вхід. Два вузькі віконця під дахом здавалися виряченими очима.

Я перевів погляд.

Поперек мосту лежав ланцюг, кожна ланка якого була завбільшки з колесо до воза. Один його кінець ішов усередину гранітової споруди, другий…

На другому поміщався шкіряний нашийник. Величезний.

Пустий.

Ніздрі мої здригнулись — вітер приніс клаптик запаху. Несильного, але — разючого.

— Ідіть-бо, — роздратовано сказав Гороф.

Я відтрутив Ору рукою і пішов першим.

На середині мосту спинився; запах тут був сильніший, доводилося дихати ротом.

Ланцюг перегороджував мені дорогу; зібравшись на дусі, я переступив через нього і допоміг перебратися Орі.

Пустий нашийник забирав очі. Заворожував; мені здалося, що я бачу прилиплу до грубої шкіри луску.

Здалося.

Біля входу до замку запах ослабнув. Гороф пройшов уперед, бурмочучи замовляння-ключі, мружачись, про щось тяжко роздумуючи…

Сова нагидила йому просто на плече, та Гороф цього не помітив.

* * *

«…Вибираючи совеня, будьте пильні: птах має бути здоровим, з блискучим оперенням, з виразистими великими очима й чистим дзьобом. Якщо вам запропонували на вибір кількох совенят, покажіть їм предмет, що привертає увагу (наприклад низку ключів), і подивіться, хто з пташенят першим на нього зреагує.

В оселі в совеняти має бути своє місцепорожня зсередини колода з круглим входом-дуплом. Нескладне замовляння затишку допоможе зробити коробку максимально привабливою для пташки.

Перейти на страницу:

Поиск

Книга жанров

Похожие книги