З перших же днів привчайте пташеня до охайності. У сов існує система сигналів, пов’язана з ритуальним випорожненням (наприклад, нагидити на плече — значить висловити співчуття, нагидити на голову — висловити осуд, залишити послід на столі — попередити про небезпеку харчового отруєння), однак докладіть усіх зусиль до того, щоб пташеня випорожнялося не абиде, а в призначеній до того коробці з тирсою.
Частіше звертайтесь до сови з ласкавою мовою. Частіше саджайте її до себе на плече. Гармонійні стосунки між хазяїном та його птахом завжди корисно впливають на життя хазяїна. Стежте за здоров’ям сови: тьмяне пір’я або сльозаві очі — уже привід для хвилювання.
Сови часто ревнують хазяїв до новонароджених дітей — ні в якому разі не можна ставити колиску з дитиною в тій кімнаті, в якій полюбляє знаходитись птах. Ніколи не беріть дитину на руки в присутності сови.
Якщо сова ревнує вас до дружини — можливо, ви приділяєте жінці більше уваги, ніж пташці. Змініть свою поведінку. Частіше звертайтеся до сови в присутності дружини, а дружинині звертання ігноруйте (за відсутності сови можете бути з дружиною ласкавішим, це згладить гострі кути).
Сови, старші за п’ятдесят років, звичайно самі розмовляють з господарями — мова їхня спочатку уривиста й невиразна, однак згодом, розговорившись, пристаркувата здорова сова здатна промовляти зв’язні промови тривалістю до десяти хвилин. Особливий ефект мають вимовлені совою тости; інколи сова здатна дати пораду, але чи прислухатись до неї — діло ваше. Розраховувати на справді слушну рекомендацію може тільки той, хто все совине життя ставився до своєї пташки, як до близького родича.
Якщо ваша сова померла, ваш обов’язок поховати її згідно з відповідним обрядом. Після тримісячної скорботи ви можете завести іншу сову, але можете й зберегти вірність колишній пташці. Маг, що береже вірність померлій сові, називається безсовцем (безсовкою)».
* * *Мовчання ставало зовсім уже незрозумілим і навіть лячним.
Зовні все було дуже доброзвичайно. Орі дали можливість помитись і причепуритись. Мені дали можливість провести час перед каміном, тупо дивлячись у вогонь; босі ступні мої висохли й неприємно пошкарубли.
Гороф мовчав. З моменту, як ми ввійшли до замку, він не вимовив ні слова.
Він з’являвся й зникав. Ходив із кутка в куток, і сова на його плечі незадоволено крутила головою. Він дивився то на мене, то в стелю, то на свою праву руку, то в камін, то в килим; мені хотілося спитати його, куди подівся дракон. Мені хотілося спитати його, що він знає про кольорові камінчики із серпанком магічної волі. Зрештою мені хотілося спитати, де в цьому замку нужник…
Але він походжав, самим виглядом своїм відбиваючи охоту питати, і мало-помалу я переконувався, що моя розповідь уразила надступеневого зі Горофа куди більше, ніж я гадав.
З’явилась Ора — чиста, задоволена, запашна; заглибилася в крісло поряд зі мною.
Мовчання затягувалось. Гороф походжав по кімнаті за нашими спинами.
