Магам можна все полностью

Я всміхнувся. Сунув книжку назад у стіс; навмання витягнув наступну:

«…Усяка річ на землі — усього лише тінь справжньої Речі, і всяка магічна вмілість — лише відбиток вищої Волі, і в корені всякого замовляння лежить Корінь — абсолютне Замовляння, яке поєднує в собі Дію та Ціль. (Я хотів би, мій друже, щоб ти переписав ці слова до свого робочого зошита й перечитував їх якомога частіше — навіть якщо їхній справжній смисл поки що тобі не зрозуміти. Пам’ятай — призначений маг не дістає мудрість задарма, а збирає її по крихтах. Трудися, мій друже, і тобі воздається.)

Деякі невігласи вважають, що Кореневі замовляння, зосереджені в Кореневих предметах, — і є Абсолютні замовляння. Якби це справді було так — будь-який призначений маг, незалежно від ступеня, мав би можливість користуватись цим даром; однак, тільки вроджені нероби можуть володіти Кореневими заклинаннями й керувати ними. Хіба Абсолютне замовляння піддалося б розміну, подрібненню, спекуляції, як це часто-густо відбувається із заклинаннями Кореневими? Хіба можливо — вдумайся, друже мій! — «разове абсолютне замовляння»? Смішно звучить, чи не правда? І якщо ти почуєш, як хтось стверджує, ніби Абсолютне замовляння й Кореневе суть одне й те саме — відійди від цієї людини й ніколи не розмовляй із нею про магію, бо цей один не що інше, як неосвічений базікало…»

Скрипнули двері — повернувся Горис; я поспішно закрив книгу:

— Перепрошую, от, поцікавився на дозвіллі…

Учитель зніяковіло всміхнувся:

— Із цим спеціальним класом, з майбутніми панами призначеними магами не все просто… Я навчаю їх природничих наук, а тричі на тиждень приходить пан комісар… він, до речі, переказував вам найкращі побажання… він навчає їх заклинань. Чесно кажучи, мені шкода цих дітей, вони всі якісь прибиті…

— Вам тут подобається? — поцікавився я.

Учитель усівся на своє місце. Посовався на стільці, ніби скрип розсохлого дерева робив йому приємність:

— Тут… гм. Це залежить від того, з чим порівнювати… Скажімо, такий учень, як ви… як ти, Хорте, попри деякі особливості… особливості магії, коли вона в дитячих руках…

І він усміхнувся; таж він чекає від мене пропозиції, зрозумів я запізніло. Він сидить і чекає, щоб я запросив його вчителем до своєї дитини; він думає, я задля цього розшукав його, з тим і прийшов…

— Якби були в мене діти, — сказав я так м’яко, як тільки міг, — я б неодмінно віддав їх на навчання до вас, пане Горисе.

Він спробував мужньо сховати своє розчарування, і це йому майже вдалось.

— Отже, ви, Хорте… Знайшли мене просто через старе? Щоб побесідувати… що ж, тоді я запрошую вас бути моїм гостем. Я живу при школі, поряд…

— Я не став би турбувати вас заради самих тільки спогадів, — сказав я, дивлячись йому в очі. — Мені потрібна точна географічна карта великого масштабу. Карта, що містить Мармурову Печеру.

Уночі я прокинувся від запаху звіринки.

Самочка тхора — вона була зовсім поряд. У моєму сні.

Навіть коли я розплющив очі й сів на занадто м’якому готельному ліжку — навіть тоді цей запах не покинув мене. Усе ще висів у повітрі солодким серпанковим клоччям.

Травинки б’ють по обличчю… Смикаються — і знов розчахуються лопухи… Аромати роси й крові, і — запаморочливий запах звіринки, що біжить попереду…

Я притиснув долоні до лоба, майже впевнений, що мені підіслали ману; нічого подібного. Ні сліду магії у важкому темному повітрі. Задушлива кімната з наглухо запнутими портьєрами, нікого… Тільки я — і звіринка в моїй уяві.

Я влігся знов. Перевернувся на другий бік — й одразу ж зрозумів, що не засну.