— У своїй заяві, як ви пам'ятаєте, він згадує про іноземця, котрий служив у нього і якого він щойно звільнив, підозрюючи його у спробах вчинити крадіжку; він також думав, що цей іноземець діє заодно з індусами, які набридали йому. Висновок, містере Брефф, на диво ясний — і про те, хто написав лист, такий незрозумілий вам, і про те, яку східну коштовність цей іноземець хотів украсти в містера Люкера.
Висновок (як я сам поспішив признатися) був вельми ясний, щоб його пояснювати. Я ніколи не сумнівався, що Місячний камінь потрапив до рук містера Люкера саме в той проміжок часу, про який говорив містер Мартует. У мене було тільки єдине питання: як могли індуси довідатись про не? Питання це (найважче в даному разі, як я думаю) тепер розв'язане, як і решта питань. Хоч я і стряпчий, але відчув, що містер Мартует проведе мене з зав'язаними очима останніми поворотами лабіринта, яким він вів мене досі. Я зробив йому комплімент сказавши це, і він люб'язно це прийняв.
— Дайте й мені, в свою чергу, певну інформацію, перш ніж продовжувати, — попросив він. — Хтось мав відвезти Місячний камінь з Йоркшіра в Лондон, і хтось одержав за нього гроші, інакше він не був би в руках містера Люкера. Чи відомо вам, хто це зробив?
— Ще ні.
— Була якась історійка (чи не так?) з містером Годфрі Еблуайтом. Мені сказали, що він — знаменитий філантроп, а це вже прямо говорить проти нього.
Я щиро погодився з містером Мартуетом. Водночас я відчув себе зобов'язаним повідомити його (даремно писати тут, що я не назвав ім'я міс Веріндер), що містер Годфрі Еблуайт виправдався від будь-якої підозри на підставі показань такої особи, за правдивість якої я безсумнівно можу поручитись.
— От і добре, — спокійно промовив містер Мартует, — залишимо це доти, поки справа не з'ясується. А поки що, містере Брефф, ми повинні знову повернутись до індусів. Поїздка їхня у Лондон просто закінчилась тим, що вони стали жертвою другої невдачі. Втрату другої можливості вкрасти алмаз слід, на мою думку, приписати хитрості й передбачливості містера Люкера, який недаремно стільки років належить до верхівки тих, що займаються цим старим ремеслом — лихварством! Спішно звільнивши службовця з своєї контори, він позбавив індусів допомоги, яку їхній спільник міг би подати, впустивши їх у дім. Спішно перенісши Місячний камінь до свого банкіра, він цим збив з пантелику змовників, перш ніж вони змогли виробити новий план пограбування його. Як здогадались індуси, в останньому випадку, про те, що він зробив, і як вони встигли захопити розписку банкіра — події, вельми свіжі для того, щоб про них багато говорити. Досить сказати, що індуси дізналися, що Місячний камінь вислизнув від них і був відданий (під загальною назвою коштовної речі) на збереження банкірові. Яку ж, містере Брефф, третю можливість передбачають вони, і коли вона настане?
Як тільки запитання злетіло з його вуст, я здогадався, нарешті, чого індус приходив до мене вчора.
— Бачу! — вигукнув я. — Індуси впевнені, як і ми впевнені, що Місячний камінь під заставою, і вони хочуть точно знати найраніший строк викупу його — бо саме тоді алмаз і буде взятий з сейфа банкіра!
— Я говорив вам, містере Брефф, що ви додумаєтесь самі, якщо тільки вам дати можливість для цього. Через рік після того, як Місячний камінь було здано під заставу, індуси чекатимуть третій шанс вкрасти його. Містер Люкер сам сказав їм, скільки треба чекати, і ви своїм шановним авторитетом підтвердили, що містер Люкер говорив правду. Коли приблизно, на вашу думку, алмаз було передано в руки позикодавця?
— Наприкінці червня, — відповів я, — наскільки пригадую.
— А тепер тисяча вісімсот сорок восьмий рік. Дуже добре. Якщо невідома людина, котра віддала під заставу Місячний камінь, може викупити його через рік, алмаз буде в руках цієї людини знову наприкінці червня сорок дев'ятого року. Я буду за тисячі миль від Англії і англійських новин. Та, либонь, вам варт було б записати число і постаратися бути в Лондоні в цей час?
— Ви думаєте, що станеться щось серйозне? — запитав я.
— Я думаю, — відповів він, — що буду в більшій безпеці між найлютішими фанатиками Центральної Азії, ніж я був би, переступивши поріг дверей банку з Місячним каменем у кишені. Індуси двічі зазнали невдачі, містере Брефф. І я твердо вірю, що втретє вони не зазнають невдачі.
Це були його останні слова на цю тему. Подали каву; гості підвелись і розійшлися по кімнатах, а ми піднялись нагору до дам.
Я записав число, і, либонь, непогано буде закінчити свою розповідь, повторивши цю замітку тут:
Червень тисяча вісімсот сорок дев'ятого року. Ждати новин про індусів наприкінці цього місяця.
Зробивши це, я передаю перо, на яке не маю права далі претендувати, тому, хто повинен писати після мене.
