Не встигла вона вимовити ці слова, як я пригадала, що у вітальні побувала ще одна особа, вже після Пенелопи. Цією особою були ви. У мене в голові запаморочилось, а думки мої страшенно переплутались. І відразу ж щось шепнуло мені, що фарба на вашій нічній сорочці могла мати зовсім інше значення, ніж те, якого я надавала їй досі. «Якщо остання людина, котра була в кімнаті, це той, кого треба підозрювати, — подумала я, — то злодій не Пенелопа, а містер Френклін Блек!»
Коли б ішлося про іншого джентльмена, я думаю, мені було б сором підозрювати його в крадіжці. Але сама лише думка, що ви спустились до мого рівня і що я, маючи в руках вашу нічну сорочку, дістаю можливість урятувати вас від викриття й ганьби на все життя, — я кажу, сер, сама лише думка про це відкрила переді мною таку можливість заслужити вашу прихильність, що я перейшла сліпо, як кажуть, від підозри до переконання. Я відразу ж вирішила, що ви старались більше за всіх, аби викликати поліцію, тільки для того, щоб обманути нас, і що рука, яка взяла алмаз міс Речел, ніяк не може належати нікому іншому, окрім вас.
Збудження від нового мого відкриття повинно було, я думаю, запаморочити мені голову на деякий час. Я відчула таку нестримну нетерплячку побачити вас, аби випробувати якимсь слівцем про алмаз і примусити глянути на мене та заговорити зі мною, що я причесалась, причепурилась, як могла, і сміливо пішла в бібліотеку, де ви, я знала, щось писали.
Нагорі ви забули одну з ваших каблучок, і це дало мені можливість — як я й бажала — віддати її вам і вибачитись за своє вторгнення. Але, о сер! Якщо ви коли-небудь кохали, ви зрозумієте, як вся моя сміливість відразу ж зникла, коли я ввійшла до кімнати й побачила вас, а ви подивились на мене так холодно і так байдуже подякували мені за знайдену каблучку, що мої коліна затремтіли, і я відчула, що можу впасти на підлогу біля ваших ніг. Коли ви подякували мені, то знову повернулись, якщо пам'ятаєте, до своєї роботи. Я була так засмучена подібним ставленням до мене, що ледь зібралася з духом, щоб заговорити.
— Вельми дивно, сер, трапилося з цим алмазом, — сказала я.
А ви знову глянули і промовили:
— Так, вельми дивно.
Ви говорили чемно (я цього не можу заперечувати), але все ще були на відстані від мене, — жорстока відстань між нами! Будучи тоді глибоко переконана, що ви переховуєте вкрадений алмаз, я була так роздратована і тоном голосу вашого, і вашою байдужістю, що в запалі тієї хвилини набралася сміливості натякнути вам.
Я сказала:
— Вони ніколи не знайдуть алмаза, чи не так, сер? А також того, хто взяв його, — я поручусь за це! — Кивнула головою і всміхнулась до вас, неначе говорила: — А я знаю!
На цей раз ви глянули на мене, і в ваших очах заблищало щось подібне до цікавості, і я відчула, що ще кілька слів з вашого й мого боку, і вони допоможуть виявити правду. Саме цієї хвилини містер Беттередж зіпсував усю справу, підійшовши до дверей. Я пізнала його кроки, я також знала, що для нього буде незвичним бачити мене цієї пори дня в бібліотеці — не кажучи вже про перебування там разом з вами. Я мала час тільки для того, аби самій устигнути забратися геть до того, як він міг зайти і попросити мене вийти. Я була зла й розчарована, а проте ще не зовсім утратила надію. Крига, що була між нами, тріснула, як ви бачите, — і я думала, що при наступній нагоді я подбаю, щоб містер Беттередж не став на нашому шляху.
Коли я повернулась у кімнату до слуг, пролунав дзвінок до нашого обіду. Було вже так пізно, а ще треба було дістати матерію для нової нічної сорочки! Була тільки одна можливість дістати її. Я прикинулась за обідом хворою і, в такий спосіб, увесь проміжок часу до самого чаю мала в своєму розпорядженні.
Що я робила, коли всі думали, що я хвора лежу в своїй кімнаті, і як я провела ніч після того, як знову прикинулась хворою за чаєм і мене відіслали в ліжко, — нема потреби розповідати вам. Сищик Кафф дізнався про все це, та не дізнався більш нічого. А я можу здогадатись, як він це робив. Мене впізнали (хоч я й не піднімала вуалі) у фрізінголлській крамниці. Навпроти мене висіло дзеркало біля того прилавка, де я купувала полотно, і в цьому дзеркалі я побачила, як один з крамарів, показавши на моє плече, шепнув щось іншому. Знову ж увечері, коли я таємно сиділа за роботою, замкнувшись у своїй кімнаті, я чула за дверима дихання служниць, які підозрювали мене.
Мені тоді було байдуже до цього, байдуже мені й тепер. У п'ятницю вранці, за кілька годин до того, як прибув сищик Кафф, нова нічна сорочка — замість тієї, яку я взяла у вас, — була пошита, випрана, висушена, випрасувана, позначена, складена так, як звичайно пралі складали всі інші сорочки, і благополучно вкладена у ваш комод. Тепер нічого було боятись (коли б вирішили переглянути білизну в домі), що новизна нічної сорочки видасть мене. Вся ваша спідня білизна була нова, пошита, либонь, у той час, коли ви повернулися з-за кордону додому.
Потім приїхав сищик Кафф і здивував усіх, оголосивши те, що він думає про пляму на дверях.
