Я гадала, що винні ви (як я вам призналась) більше тому, що мені хотілося вважати вас винним, ніж із якихось інших причин. А тепер сищик Кафф дійшов до такого ж самого висновку зовсім іншим шляхом! Але одяг — єдиний доказ проти вас — був у моїх руках! І жодна жива істота на землі не знала цього, включаючи й вас самого! Боюсь признатися вам, що я почувала, коли думала про це, — пам'ять про мене стане вам назавжди ненависна».
В цьому місці Беттередж відвів очі від листа.
— Все ще нема жодного проблиску світла, містере Френклін, — сказав старий, знімаючи свої важкі черепахові окуляри і відсуваючи від себе сповідь Розанни Спірман. — Чи не додумались ви до якогось висновку, сер, поки я читав?
— Закінчуйте насамперед листа, Беттередж; либонь, у кінці щось з'ясується. Тоді я вам скажу кілька слів.
— Гаразд, сер. Нехай трохи відпочинуть мої очі, а потім я продовжуватиму. А поки що, містере Френклін, я не хочу квапити вас, — але, може, ви скажете мені хоч слово, — чи не знайшли ви з цієї жахливої плутанини вихід?
— Думаю поїхати в Лондон, — сказав я, — порадитися з містером Бреффом. Якщо він зможе допомогти мені...
— Так, сер?
— І якщо сищик не захоче покинути своє затишне містечко в Доркінгу...
— Не захоче, містере Френклін!
— Тоді, Беттередж, — наскільки я бачу тепер, — усі мої засоби вичерпані. Крім містера Бреффа і сищика, я не знаю жодної живої душі, котра могла б бути хоч трохи корисною мені.
Тільки-но ці слова злетіли з моїх вуст, як хтось постукав у двері кімнати.
Беттередж був здивований і невдоволений тим, що нам перешкодили.
— Зайдіть, — роздратовано крикнув він, — хто б там не був.
Двері відчинились, і до нас спокійно зайшов чоловік такої незвичної зовнішності, якої мені ніколи не доводилось бачити. Судячи з його постави й рухів, він був ще молодий. Якщо ж судити з його обличчя і порівняти його з Беттереджем, він здавався старшим за нього. Колір його обличчя був смуглявий, як у цигана; його худі щоки глибоко запали, а вилиці різко видавались. Його ніс був чудово вирізьблений, такий типовий для стародавніх народів Сходу, але дуже рідкий серед нових племен Заходу. Над бровами — високе чоло. Зморщок і складок на обличчі було безліч. Очі на цьому дивному обличчі були ще дивніші — ніжні карі очі, вдумливі й засмучені, глибоко запалі, — вони дивились на вас і (принаймні так було зі мною) полонили увагу силою власної волі. Додайте до цього густе кучеряве волосся, яке з дивних примх природи втратило свій колір найбільш дивовижним і химерним способом. На маківці голови воно ще зберегло свій природний густий чорний колір. З обох боків голови, без найменшого поступового переходу до середини, який зменшував би силу незвичайного контрасту, воно було зовсім біле. Межа між цими двома кольорами була примхливою. В одному місці біле волосся переходило в чорне, а в іншому чорне переходило в біле. Я дивився на цю людину з цікавістю, яка, сором сказати, не піддавалась контролю. Його м'які карі очі лагідно глянули на мене, і він відповів на мою мимовільну грубість (я так витріщився на нього) пробаченням, якого, впевнений, зовсім я не заслужив.
— Вибачте, — сказав він, — я зовсім не думав, що містер Беттередж зайнятий.
Він вийняв з кишені папірець і подав його Беттереджу.
— Список на наступний тиждень, — сказав він.
Він знову подивився на мене й вийшов так само тихо, як і зайшов.
— Хто це? — запитав я.
— Помічник містера Кенді, — відповів Беттередж. — До речі, містере Френклін, я мушу вам сказати, на превеликий жаль, що маленький лікар не видужав ще від хвороби, яку він захопив, повертаючись додому з обіду в день народження міс Речел. Почуває він себе добре, але під час лихоманки втратив пам'ять, і з того часу вона більше ніколи не поверталась до нього. Всю роботу виконує його помічник. Працювати йому доводиться в основному серед бідних. А вони не можуть дістати собі іншої допомоги, ви це знаєте. Вони змушені миритися і з людиною, що має таке шпакувате волосся і засмагла, мов циган, — адже інакше вони залишаться зовсім без лікаря.
— Далебі він не подобається вам, Беттередж?
— Він нікому не подобається, сер.
— Чому ж він такий непопулярний?
— Треба почати з того, що сама його зовнішність проти нього. До того ж розповідають, що містер Кенді взяв його з дуже сумнівною репутацією. Ніхто не знає, звідки він; у нього тут нема жодного приятеля. Як же ви після цього можете сподіватися, що він кому-небудь сподобається?
— Певна річ, це зовсім неможливо! Чи можу я запитати, що йому було потрібно від вас, коли він дав вам оцей папірець?
