— Так, це один з них. Було ще чимало й інших. Мацати вмикачі світла, щоб перевірити, чи вони вимкнуті. Після сніданку вимикати з розетки тостер. Перед тим, як кудись вийти, вона завжди промовляла «хліб-з-маслом», бо вважається, якщо так зробиш, то пригадаєш усе, про що забув. Я пам’ятаю, одного дня вона мусила відвезти мене машиною до школи, бо я запізнилася на автобус. Мама з татом тоді вже пішли на роботу. Ми проїхали уже півдороги туди, і раптом її охопила впевненість, що вдома залишилася ввімкнутою духовка. Ми мусили розвернутися, поїхати назад і перевірити. Нічого неможливо було вдіяти. Духовка, звісно, була вимкнута. Я потрапила в школу тільки на другий урок і отримала свою першу й єдину заборону виходити на перерву. Я тоді страшенно розізлилася. Я часто злилася на неї, але й любила її також. Мама, тато, ми всі її любили. То було ніби вродженим почуттям. Але повірте, вона була іще той мішок із цеглою.
— Надто нервова, щоб виходити між люди, а проте це їй не завадило не просто вийти заміж, а вийти за великі гроші.
— Насправді вона вийшла за рано лисіючого клерка з тієї інвестиційної компанії, в якій сама працювала. Кент Трелоні. Сущий фрік — я використовую це слово ласкаво — закоханий у відеоігри. Він почав вкладатися в деякі з компаній, що створювали ті ігри, і ті інвестиції йому відплатилися. Моя мати казала, що він має чарівний доторк, а тато казав, що він тупо удачливий, але справа була не в тому і не в іншому. Він знав цю тему, ото й усе, а те, чого не знав, він вивчав, наче роботу робив. Коли під кінець сімдесятих вони побралися, вони були всього лиш заможними. А потім Кент відкрив для себе «Майкрософт».
Вона відкидає назад голову і розряджається щирим реготом, лякаючи його.
— Вибачте, — каже вона. — Просто подумалось про суто американську іронію в усьому цьому. Я була миловидною, а також добре пристосованою і компанійською. Якби я взяла участь у якому із конкурсів краси — які, якщо бажаєте знати, я називаю м’ясними шоу для чоловіків, але навряд чи ви бажаєте, — я б завиграшки отримала титул Міс Конгеніальність. Багато подружок, багато друзів, багато телефонних дзвінків і багато побачень. У старшому класі Католицької середньої школи я керувала орієнтацією новачків і чудово робила цю роботу, якщо наважитися так казати про себе[159]. Загоювала чимало чужих нервів. Моя сестра була такою ж гарненькою, але вона була невротичкою. З обсесивно-компульсивним розладом. Якби вона бодай колись узяла участь у конкурсі краси, вона б обригала собі весь купальний костюм.
Джейні знову коротко регоче. І знову чергова слізка стікає їй по щоці. Вона витирає її сподом долоні.
— Отут-то й полягає та іронія. Міс Конгеніальність зв’язується з нанюханим коксом гівноїдом, а Міс Нервозність підчеплює собі в чоловіки доброго парубка, грошоробця, який ніколи її не надурить. Ви це втямлюєте?
— Йо, — каже Ходжес. — Атож.
— Олівія Вортон і Кент Трелоні. Залицяння майже з такими ж шансами на успіх, як народження здоровою шестимісячної дитини. Кент постійно запрошував її на побачення, а вона постійно йому відмовляла. Нарешті вона погодилася з ним повечеряти — просто, щоб він припинив її турбувати, сказала тоді вона — і коли вони приїхали в ресторан, вона заціпеніла. Не могла вийти з машини. Трусилася, як той листочок. Деякі хлопці на тому б і здалися, але не Кент. Він повіз її в «МакДоналдс» і купив у віконечку, не виходячи з машини, найдешевші страви. Вони з’їли їх на парковці. Гадаю, вони робили так багато разів. Вона ходила з ним у кіно, але завжди мусила сідати біля проходу. Казала, що, сидячи всередині, вона задихається.
— Леді з усіма можливими дзвіночками й свисточками.
— Мої мама з татом роками намагалися вмовити її показатися психотерапевту. Там, де вони зазнали невдачі, успіху досяг Кент. Психотерапевт посадив її на пігулки, і їй стало краще. У неї відбувся один із тих її патентованих нападів тривожності в день весілля — я була тією, хто тримав фату, поки вона блювала в церковному туалеті, — але вона пройшла крізь це. — Джейні мрійливо усміхається й додає: — Вона була красивою нареченою.
Ходжес сидить тихо, причарований образом Олівії Трелоні до того, як вона стала Пресвятою Дівою Блузок З Викотом Човником.
— Після того, як вона вийшла заміж, ми віддалилися. Як то інколи буває з сестрами. Ми бачилися з нею з півдюжини разів на рік, поки не помер наш батько, а після того навіть менше.
— День Подяки, Різдво та Четверте липня?
— Загалом так. Я помітила, як повертається дещо з того її старого лайна, а коли помер Кент — там був інфаркт, —
Він розуміюче киває:
— У мене є друг, який повсякчас намагається мене до цього привернути.
Вона з усмішкою позирає на нього:
— Ви традиціоналіст, чи не так? Я маю на увазі
Усмішка її вицвітає.
