— Вона оголосила, що йде у відставку майже відразу по тому, як я приїхала сюди з Лос-Анджелеса. Сказала, що у шістдесят чотири вже не впевнена в тому, що здатна компетентно поратися біля пацієнтки, яка страждає на такий серйозний розлад, і трималася свого рішення навіть після того, як я запропонувала найняти їй на допомогу ще одну сиділку — двох, якщо вона побажає. Гадаю, її вжахнув той публічний резонанс, який викликала Бійня при Міському Центрі, але якби там було тільки це, вона, можливо, залишилась би.
— Самогубство вашої сестри стало останньою соломинкою?
— Я майже цілком впевнена, що саме так і було. Я не можу сказати, ніби Алтея з Оллі були задушевними подружками чи щось на кшталт того, але вони були в добрій злагоді й доглядали маму, як зіницю ока. Тепер для неї найкраще місце «Сонячні», і мама там відчуває полегшення. Принаймні в найкращі її дні. Я також. Перш за все, вони там краще тамують її біль.
— Якби я поїхав туди з нею побалакати…
— Вона могла б пригадати трішки чогось або й зовсім нічого. — Джейн відвертається від озера і дивиться на нього прямо. — Ви беретеся за цю роботу? Я продивилася ставки приватних детективів у мережі й готова віддячити значно краще. П’ять тисяч доларів за тиждень, плюс витрати. Мінімум вісім тижнів.
«Сорок тисяч за вісім тижнів роботи», — чудується Ходжес. Може, він і зміг би стати Філіпом Марло, врешті-решт. Він уявляє себе в зачуханому двокімнатному офісі, до якого веде коридор дешевої офісної будівлі. Найняв собі запаморочливу секретарку з ім’ям на кшталт Лола або Велма. Звісно, брутально красномовну блондинку. У дощові дні ходив би в плащі й коричневій федорі[154], насунувши капелюх на одну брову.
Анекдот. І не це його приваблює. Привабливість полягає в тому, щоб сидіти у «Лей-Зі-Бої», дивлячись на пані суддю й напихаючись перекусками. Йому також подобається перебувати у звичному строї. Але понад те. Він пішов з Департаменту поліції, полишивши не зав’язані ниточки. Піт ідентифікував озброєного грабіжника ломбардів і ще схоже на те, що невдовзі він разом з Ізабель Джейнз може заарештувати Доналда Дейвіса, цього тупака, що вбив власну дружину, а потім вийшов на телебачення, сяючи своєю славною усмішкою. Хай щастить Піту й Іззі, проте ні Дейвіс, ані любитель вламуватися з дробовиком до ломбардів не є найбільшим виграшем у цьому казино.
«Авжеж, — думає він, — краще б цей Містер Мерседес мене не чіпав. І місіс Т. також. Краще б він і її також не чіпав».
— Білле? — Джейні клацає пальцями, ніби артист-гіпнотизер, що виводить з трансу свого пацієнта. — Біллі, ви тут?
Він повертається увагою до неї, жінки на половині її четвертого десятка, яка не боїться сидіти в яскравому сонячному світлі.
— Якщо я відповім «так», вам треба буде найняти мене як вашого консультанта з безпеки.
У неї зачудований вигляд.
— Це як ті люди, що працюють у «Невсипущій охоронній службі» там, у Підгірках?
— Ні, не як вони. По-перше, вони ліцензовані. А я ні. — «Я ніколи не мав у цьому потреби», — думає він. — Я буду просто приватним охоронцем, типу як оті парубки, що працюють у центрових нічних клубах. Боюся, з витрат на це ви нічого не зможете списати у вашій декларації про прибутки.
Зачудування переростає у посмішку і знову, як перед тим, у неї морщиться ніс. Доволі захопливе видовище, на думку Ходжеса.
— Не переймайтесь, на той випадок, якщо ви не знаєте, я буквально купаюся в грошві.
— Чого я намагаюся досягнути, Джейні, так це повної відвертості. У мене нема ліцензії приватного детектива, що не завадить мені ставити запитання, але як я зможу діяти без поліцейського значка або посвідчення приватного дознавача, залишається ще побачити. Це як попросити сліпого прогулятися містом без його собаки-поводиря.
— Напевне ж існує зв’язок між старими приятелями по Деператменту поліції?
— Існує, але якби я намагався ним скористатися, я поставив би в негарну позицію і старих приятелів, і самого себе.
Те, що він уже встиг це зробити, покачавши з Піта інформацію, не та новина, якою він буде з нею ділитися по такому короткому знайомству.
Він піднімає лист, який йому показала Джейні.
— По-перше, якщо я погоджуся залишити це між нами двома, я винен у приховуванні речового доказу. — Те, що він уже приховує ідентичний лист, також інформація, якої їй не варто знати. — Принаймні в технічному сенсі. А приховування — це злочинна дія.
На ній відбивається замішання:
— О Боже мій, я ніколи про це не думала.
— З іншого боку, я сумніваюся, щоб у цьому малося щось поживне для криміналістів. Будь-який лист, що упав до поштової скриньки хоч на Марлборо-стрит, хоч на Лоубраяр-авеню, є чи не найбільш анонімною у світі річчю. Були колись часи — я добре їх пам’ятаю, — коли можна було порівняти літери в листі зі шрифтом машинки, на якій його було надруковано. Тобто, якщо ти спромігся знайти саму машинку. То була річ надійна, як відбитки пальців.
— Але цей лист не друкований.
— Атож. Лазерний принтер. Що означає — ніяких слабких відбитків
