Морт полностью

— Здається, є закономірність. Так, ось вона, Октограма 8,887: Незаконність, Неприкаяна Гуска. Тепер звіряємо з оцим… Заждіть… Заждіть… Ось. Знайшов.

— І що там?

— «Без вертикальності, мудрий імператор кошенілі відвідує чайну церемонію; ввечері молюск мовчить серед мигдалевого цвіту».

— Ага? — терпляче сказала Келі. — Що це означає?

— Якщо ви не молюск, то нічого, мабуть. Боюся, були відчутні втрати при перекладі.

— Ви впевнені, що все правильно робите?

— Спробуймо карти, — сказав Гостроріз поспішно, розчепіривши карти віялом. — Оберіть карту. Будь-яку карту.

— Це Смерть.

— Он як. Гаразд. Звісно, карта Смерть не завжди означає саме смерть, — сказав Гостроріз дещо напружено.

— Хочете сказати, що вона не означає смерть за обставин, коли суб’єкт надто переймається, а ви боїтеся сказати правду, чи не так?

— Слухайте, просто оберіть іншу.

— На цій теж Смерть, — сказала Келі.

— Ви попередню назад поклали?

— Ні. Хочете, ще одну візьму?

— Це можна.

— І знову збіг!

— Смерть номер три?

— Так. Це колода для фокусів? — Келі намагалася зберігати спокій, але вже чула істеричні нотки у власному голосі.

Гостроріз нахмурився, обережно зібрав карти, перетасував їх і розклав на столі віялом. Зі Смертю була тільки одна.

— Ох мамо рідна, — пробурмотів він. — Боюся, все дуже серйозно. Можна вашу долоню?

Долоню він роздивлявся довго. Потім пішов до буфета, знайшов ювелірний окуляр, витер із нього кашу рукавом мантії й ще кілька хвилин роздивлявся долоню крізь нього. Потім відкинувся на спинку стільця, зняв окуляр і тупо дивився на Келі.

— Ви мертва, — сказав він.

Келі мовчала. Не знала, що тут сказати. «Я не мертва» — якось дуже по-простому, а «Чи це серйозно?» — надто грайливо.

— Я казав, що все дуже серйозно? — перепитав Гостроріз.

— Здається, так, — обережно сказала Келі, тримаючи тон наскільки можливо.

— Я не помилився.

— Он як.

— Це може бути навіть фатально.

— Куди вже фатальніше, ніж бути мертвою?

— Я не про вас.

— Он як.

— Здається, щось пішло не так на якомусь глибинному рівні, розумієте? Ви мертва в усіх сенсах крім, е-е-е, буквального. Ну тобто карти вважають, що ви мертва. Лінія життя на вашій долоні — теж так вважає. Усе і всі вважають, що ви мертва.

— Але я не вважаю так, — сказала Келі, та її голос уже не звучав так упевнено.

— На жаль, ваша думка не рахується.

— Але люди мене бачать і чують!

— Перше, чого вчать у Невидній академії — це істина, яка, на жаль, полягає в тому, що люди не дуже звертають увагу на такі речі. Розум підказує їм, що важливо, а що ні.

— Тобто люди не бачать мене, бо їм розум так каже?

— На жаль. Це зветься передумовленістю чи якось так. — Гостроріз розпачливо дивився на неї. — Я чарівник. Ми про таке все знаємо.

— Хоча, насправді, це не перше, чого вчать, — додав він. — Насправді спершу розповідають, де вбиральні й таке інше. Але після того — одразу вчать цієї істини.

— Але ви мене бачите.

— Ну, так. Чарівників навмисне навчають бачити те, що існує, і не бачити того, чого не існує. Є навіть спеціальні вправи…

Келі забарабанила пальцями по столу. Принаймні спробувала. Давалося їй це непросто. Вона опустила погляд на стіл, і на її обличчі проступив жах. Гостроріз прослідкував за її поглядом і метушливо витер стіл рукавом.

— Вибачайте, — пробурмотів він. — Бутерброди з патокою були вчора на вечерю.

— І що мені робити?

— Нічого.

— Нічого?

— Ну, ви могли би непогано заробляти крадійством… Вибачте. Це несмак з мого боку, таке казати.

— Я так і подумала.

Гостроріз недолуго поплескав її по руці, але Келі була така заклопотана почутим, що не звернула уваги на таке відчайдушне блюзнірство.

— Розумієте, все передумовлено заздалегідь. Історія розписана від початку до кінця. А факти нікого не цікавлять, історія просто проходить по них без перешкод. Не можна нічого змінити, бо всі зміни теж вписані в історію. Ви мертва. Така доля. Доведеться змиритися.

Він винувато всміхнувся.

— Але вам пощастило більше, ніж іншим мерцям, коли глянути правді в очі. Ви жива й можете відчувати, як воно.

— Не хочу миритися. Чому я маю змиритися? Я ні в чому не винна!

— Ви не розумієте. Історія іде далі. Ви більше не можете брати в ній участі. Немає в ній для вас ролі, розумієте? Просто нехай усе іде як іде. — Він знов поплескав принцесу по руці. Вона подивилася на нього. Він забрав руку.

— І що робити? Не їсти, бо їжа, яку я їм, не для мене призначалася? Піти жити в якусь пустелю?

— Це трохи демонстративно, згоден. Але так уже доля влаштована. Коли світ не відчуває вашої присутності — вас не існує. Я чарівник, ми про таке багато…

— Не повторюйтесь.