Підійшов до Ван Бовеня. Той був у пом’ятій сорочці, а ріденьке волосся давно просилося до перукаря. Каєві так і кортіло сказати:
— Певен, вам відомо, що за сценарієм героїня Тін повинна захворіти.
— Так, авжеж, — обережно відповів Ван.
Це все підтверджувало. Кай провадив:
— Імовірно, хвороба виявиться смертельною.
— Знаю, — мовив Ван.
Отже, підозри Тін небезпідставні.
Кай спитав:
— Гадаю, ви усвідомлюєте політичні проблеми, які може викликати це рішення?
Ван спантеличився і трохи налякався.
— Не впевнений, що розумію вас.
— Медицина у вісімнадцятому сторіччі була примітивна.
— Так, звісно, — погодився Ван. — Навіть варварська.
— Безумовно, вона може несподівано зцілитися, — витиснув із себе усмішку Кай. — В ідол-драмах трапляються дива.
— Так.
— Але тут треба бути дуже обережними.
— Як завжди, — відповів Ван, досі не розуміючи, куди хилить співрозмовник. — Але що ви маєте на увазі?
— Що існує небезпека інтерпретації цього сюжетного ходу як сатири на сучасну китайську медицину.
— О ні! — не на жарт перелякався Ван. — Як таке можливо?
Кай навіть уловив тремтіння в його голосі.
Таких, як Ван, налякати зовсім просто. Адже вони боялися втратити прихильність партійної верхівки. Кай сказав:
— Є лише дві розв’язки історії. Або героїня помре через недолугість лікарів, або ж дивом зцілиться — всупереч їхнім старанням. Хай там як, а медики постануть некомпетентними.
— Але ж у вісімнадцятому столітті лікарі справді нічого не тямили.
— Думаю, партії не сподобається, що в популярному телесеріалі порушують тему лікарської некомпетентності. — Лише десять відсотків медиків у провінційних лікарнях мали офіційну освіту. — Гадаю, ви розумієте, про що я.
— Так, звісно, розумію. — Опинившись на знайомій території, Ван швидко все схопив: — А тоді хтось напише в соцмережах, що йому трапився нетямущий лікар, хтось прокоментує, буцімто теж стикався з тим самим. Не встигнемо спам’ятатися, як усю країну охоплять скарги на невігластво вітчизняних медиків, а люди розповідатимуть в інтернеті про власний досвід.
Кай відповів:
— А ви, Ван Бовеню, дуже кмітливий і відразу побачили небезпеку.
— Так, авжеж.
— Творчий колектив у цих питаннях довіряє вашій компетенції, тож хто, як не ви, здатні допомогти? Як добре, що Партія може на вас покластися.
— Як завжди, було дуже приємно поспілкуватися з вами, Чан Каю. Дякую за підказку.
Гордість не постраждала. Ван не втратив обличчя. Кай повернувся до Тін.
— Тепер цю сюжетну лінію приберуть, — мовив він. — Ван зрозумів, що вона потягне за собою небажані політичні наслідки.
— Ой, дякую, коханий, — сказала Тін. — А як вигадають щось інше?
— Сподіваюся, мої вороги зрозуміють, що легше напасти відкрито, ніж через тебе.
Щоправда, великих надій він не плекав. Погрози рідним — надійний спосіб загнуздати людину й стандартна практика комуністичної партії. Саме так китайський уряд контролював своїх громадян за кордоном, бо прямі погрози діяли не так ефективно.
— Народ потроху розходиться, — мовила Тін. — Час уже й нам додому.
Вони вийшли надвір, сіли в машину, і Монах рушив. Тін сказала:
— Купімо щось смачненьке й проведімо тихий вечір удвох.
— Чудовий план.
— Можна взяти навіть смажені кролячі вуха. Я знаю, ти їх любиш.
— Моя улюблена страва.
Каїв телефон дзенькнув — прийшло есемес. Глянув на екран, але абонент був прихований. Насупився. Небагато людей мали цей номер, ще менше могли зв’язуватися з ним анонімно. Відкрив повідомлення. Побачив одне-єдине слово: «ТЕРМІНОВО».
Відразу здогадався, що повідомлення від генерала Хама з Північної Кореї. Це означало, що він просить невідкладної зустрічі.
Від Хама не було нічого чутно три тижні. Напевно, сталося дещо надзвичайно важливе. Про економічну кризу в його країні вже й забули, отже, це щось нове.
Агенти нерідко перебільшували значущість інформації, яку мали, щоб додати собі ваги, але Хам був не з таких. Можливо, Верховний керівник Кан Уджун зібрався провести випробування ядерної боєголовки, щоби подражнити американців. Або планує заворушення в демілітаризованій зоні між Північною та Південною Кореєю. Він мав багато варіантів, як ускладнити життя китайському уряду.
З Пекіна до Яньдзі було лише три регулярні рейси, але для термінових відряджень Кай міг скористатися військовим літаком. Подзвонив на роботу. Його старша секретарка Пен Явень ще не пішла. Запитав:
— О котрій найперший рейс у Яньдзі завтра?
— Рано... — Кай почув, як вона клацає по клавіатурі. — За чверть сьома. Прямий.
— Забронюйте мені квиток, будь ласка. О котрій прибуття?
— За десять дев’ята. Замовити машину, щоб зустріла вас в аеропорту?
— Ні. — Кай хотів пересуватися непомітно. — Візьму таксі.
— На ніч залишатиметеся?
— Навряд. Тому забронюйте мені зворотний квиток наступним рейсом. Раптом що, його можна буде здати.
— Гаразд.