Монах зупинив машину біля палацу Ціньджен по той бік озера. Нову будівлю звели на місці колишнього імператорського палацу. Тут засідала адміністрація президента Китаю. Озброєної варти ніде не було, але Кай помітив кремезних чоловіків у дешевих костюмах з погано замаскованою зброєю.
У приймальні Кай став перед стійкою, і його обличчя порівняли зі знімком. Відтак ступив у будку, де візитерів сканували на приховану зброю.
З іншого боку вже чекав керівник президентської охорони, який вийшов його зустріти. Ван Цінлі дружив із Каєвим батьком, і вони не раз перетиналися вдома в Чан Дзяньдзюня. Цінлі належав до старої гвардії консерваторів, але вигляд мав елегантніший — найімовірніше, бо проводив багато часу з президентом. Охайний, із зачесаним назад волоссям і акуратним проділом, у темно-синьому костюмі європейського крою, він був страшенно схожий на чоловіка, якого охороняв. Привітав Кая усмішкою і, потиснувши руку, провів сходами. Запитав про Тін і сказав, що його дружина не пропускає жодної серії «Кохання в палаці». Таке Кай чув від сотень чоловіків, але не надто переймався: він радів успіхові Тін.
Приміщення було умебльоване так, як полюбляв Кай. Традиційні китайські серванти й екрани напрочуд гармонійно поєднувалися зі зручними сучасними кріслами. Цей стиль різко контрастував із тим, що панував в інших будівлях — із меблями з розчепіреними ніжками й синтетичними тканинами — писк моди минулого, який сьогодні мав незграбний і недолугий вигляд.
У приймальні президента Кай побачив міністра закордонних справ Ву Бая, що сидів на диванчику зі склянкою газованки. У чорному костюмі з візерунком-ялинкою, лискучій білій сорочці й темно-сірій краватці з тьмяно-червоною смужкою він мав бездоганний вигляд.
— Радий, що ви нарешті з’явилися, — саркастично промовив він. — Ще кілька хвилин — і довелося б казати президентові Ченю, що й сам не знаю, якого біса я тут.
Ву був його босом, тому раніше мусив би прибути Кай, а не навпаки.
— Я щойно з Яньдзі, — сказав Кай. — Перепрошую, що змусив вас чекати.
— Ліпше розкажіть, що ви, хай йому грець, задумали.
Кай сів і пояснив усе, а коли скінчив, настрій Ву змінився.
— Треба діяти негайно, — мовив він. — Президент має подзвонити в Пхеньян і застерегти Верховного керівника. Сподіваюся, ще не запізно.
Вийшов помічник і запросив їх до кабінету президента.
Дорогою Ву сказав:
— Першим говоритиму я. — Такий був протокол: галова розвідки підзвітний міністрові. — Скажу, що готується переворот, а ви дасте йому подробиці.
— Чудово, — відповів Кай.
Старших важливо слухатися. Будь-що інше образить Ву та Ченя.
Увійшли в кабінет президента — широкий і довгий, із великим вікном, що виходило на озеро. У реальному житті Чень був не зовсім таким, як на офіційних портретах, що висіли в державних установах, — низенький і з невеликим пузцем, якого на знімках не помітно. Утім, і враження справляв більш дружнє, аніж показував на публіку.
— Міністре Ву! — бадьоро привітався він. — Радий вас бачити. Як ваша дружина? Чув, вона перенесла нескладну операцію.
— Усе добре, вона відновилася. Дякую за вашу увагу, товаришу президенте.
— Чан Каю, я бачив вас ще зовсім маленьким, а зараз так і кортить сказати, як ви виросли.
Кай засміявся, хоч на минулій зустрічі Чень пожартував так само. Президент намагався бути привітним з усіма. Така була його політика: друг для всіх. Кай подумав, що тому варто почитати Макіавеллі, який учив, що ліпше вселяти в людей острах, аніж любов.
— Прошу, сідайте, Лей наллє вам чаю.
Кай тільки зараз помітив жінку середнього віку, що виринула наче нізвідкіля і стала наливати чай у невеличкі чашечки.
— То що, — повів далі Чень, — кажіть, у чому річ.
Як і домовлялися, Ву коротко змалював проблему, а Кай додав подробиці. Мовчки слухаючи, Чень двічі щось занотував перовою ручкою. Коли Кай завершив, Чень спитав:
— Ваша інформація з надійного джерела?
— Генерал Корейської народної армії, який уже багато років надає нам правдиві розвіддані.
Чень кивнув.
— Оскільки це таємна змова, отримати її підтвердження неможливо, але необхідно, бо від цього залежатиме наша відповідь. Вашому контакту відомо, які сили мають заколотники за межами Йонджодону?
— Ні. Але можна припустити, змовники щонайменше переконані, що мають потужну підтримку. Інакше вони не наважаться діяти.
— Згоден. — Чень на хвильку замислився. — Здається, у Північній Кореї вісімнадцять військових баз. Це так?
Глянувши на Ву, який, очевидно, не мав такої інформації, Кай відповів за нього:
— Так, товаришу президенте, все правильно.
— Дванадцять із них ракетні, й серед них дві з ядерною зброєю.
— Так.
— Насамперед нас цікавлять ракетні бази, а ядерні — найважливіші. «Чень вловив суть справи напрочуд швидко», — подумав Кай.
Подивившись на Ву, який згідно кивнув, президент запитав:
— Які ваші рекомендації?
Ву відповів:
— Необхідно будь-що припинити дестабілізацію Північної Кореї. Гадаю, ми повинні негайно повідомити Пхеньян. Якщо зробити це зараз, вони встигнуть придушити повстання ще до його початку.
Чень кивнув.