Кай завершив розмову й підрахував. Якщо не домовлялися про інше, зустрічі з Хамом відбувалися в недобудованому будинку генерала. Тож на місці Кай буде близько дев’ятої тридцять.
Надіслав Хамові таку саму стислу відповідь: «9:30».
* * *
Уранці на аеропорт Яньдзі періщив холодний дощ. Літаку Кая довелося п’ятнадцять хвилин намотувати кола в повітрі, чекаючи, поки сяде військовий облавок. Цивільні та військові термінали летовища користувалися спільною смугою, але пріоритет мали армійці — як завжди в Китаї.
Був ще тільки жовтень, та, вийшовши надвір і ставши в чергу до таксі, Кай зрадів, що вдягнув зимове пальто. Як завжди, дав адресу супермаркету «Вумарт». Радіо у водія було налаштоване на корейсько-мовну станцію, а там грали
Від супермаркету пішки дійшов до будинку Хама. Болото на будівельному майданчику розпливлося річкою, тож роботи майже зупинились.
— Я ризикую життям, зустрічаючись із вами, — сказав Хам. — Однак, напевно, мене все одно вб’ють у наступні кілька днів.
Тривожна звістка. Кай спитав:
— Ви зараз серйозно?
Запитання було зайве. Хам був завжди серйозний. Сказав:
— Дощить — ходімо всередину.
Увійшли в недобудований дім. У кімнатах для онуків працювали маляр із помічником: тонували стіни в пастельні кольори. Приміщення сповнював характерний запах свіжої фарби — різкий і ядучий, який, разом з тим, приємно нагадував про новизну оселі.
Хам завів Кая в кухню. На столі стояли електрочайник, банка із чаєм і чашки. Хам увімкнув чайник і причинив двері, щоб їхньої розмови ніхто не почув. У будинку було холодно, тому обидва не знімали пальт. Стільців ще не завезли, тож довелося стояти, спершись на стіл. Кай спитав нетерпляче:
— То що таке? Чому такий поспіх?
— Теперішня економічна криза — найбільша із часів війни з Півднем. Кай це вже знав. Частково він і сам був до цього причетний.
— I?
— Верховний керівник урізав військовий бюджет. Генералітету це не сподобалося, але він усіх звільнив. — Хам затнувся. — То була помилка.
— І тепер армією керує нове, молодше покоління офіцерів і...
— Уже давно в армії є потужний ультранаціоналістичний реформістський рух. Ця група прагне незалежності від Китаю. Її представники кажуть: ми самі повинні вирішувати власну долю, а не бути на побігеньках у китайців. Сподіваюся, друже мій, я вас не образив такими словами.
— Аж ніяк.
— Для більшої незалежності вони воліють реформувати сільське господарство і промисловість, щоб послабити вплив на них Комуністичної партії.
— Як у Китаї за Ден Сяопіна.
— Раніше їм доводилося мовчати, бо відкрито критикуючи лідера, довго офіцерами вони не будуть. Про таке заведено розмовляти пошепки й лише з перевіреними людьми. Проте це означає, що Верховний керівник не завжди розуміє, хто ворог. Велика частина нової когорти командирів належить до ультранаціоналістичного крила. Вони вважають, що за Кан Уджуна нічого ніколи не зміниться.
Кай почав розуміти, до чого Хам хилить, і це його стурбувало.
— І що вони зібралися робити?
— Планують переворот.
— Халепа.
Кай не на жарт занепокоївся. Це набагато серйозніше, ніж в’єтнамський корабель біля островів та резолюція ООН про торгівлю зброєю. Стабільність у Північній Кореї була наріжним каменем безпеки Китаю. Будь-яка загроза Пхеньяну означала загрозу Пекіну.
Чайник закипів і вимкнувся. Жоден із чоловіків не потягнувся по окріп.
— Коли і як вони планують це зробити? — запитав Кай.
— Ватажки заколотників — мої колеги, офіцери на базі Йонджодон. Свій об’єкт вони вже точно зможуть захопити.
— Тобто здобудуть контроль над ядерною зброєю.
— Для них це пріоритет.
Усе ще гірше, ніж можна було уявити.
— У них велика підтримка?
— Не знаю. Зрозумійте, я не входжу в їхні кола. Вони просто вважають мене своїм прихильником — надійним, але далеко не головним. З мене, може, і був би чудовий союзник для них, але свій шлях я обрав багато років тому.
— Але якщо змовники налаштовані рішуче, то повинні мати чималу мережу.
— Думаю, вони підтримують зв’язок з офіцерами-однодумцями на інших базах, але це лише моє припущення.
— Тому вам важко сказати точно, коли вони зроблять перший крок?
— Скоро. В армії вичерпуються провізія й пальне. Можливо, у нас є тиждень. Або все розпочнеться вже завтра.
Кай мусив чимскоріше повідомити президента.
Вирішив передати інформацію в Пекін телефоном, але одразу відкинув цю ідею як панічне рішення. Звісно, дзвінок у Ґвоаньбу буде зашифрований, хоча незламуваних шифрів не існує. Та й узагалі, якщо переворот станеться сьогодні, уже однаково запізно, а якщо хоча б завтра — ще є час попередити. Треба негайно повертатися в Пекін і подати звіт.
— Мені потрібні імена, — сказав Кай.
Хам замовк, дивлячись собі під ноги на новонастелену підлогу. Зрештою промовив:
— Влада Північної Кореї брутальна й некомпетентна, але головна біда не в цьому. Найгірше — вони брешуть. Усе, що вони говорять, це пропаганда. Ані слова правди. Можна бути вірним поганому, але чесному керівництву. Я зрадив лідерів своєї країни, бо вони мене дурили.