Двадцять років тому перед своєю першою пресконференцією Полін страшенно хвилювалася. Тоді вона була депутаткою чиказької міськради. У місті, традиційно прихильному до демократів, претендентів-республіканців і знати не хотіли, тому вона балотувалася як незалежна кандидатка. Завдяки чемпіонській історії в гімнастиці стала виступати за поліпшення спортивної інфраструктури. Цьому й була присвячена її перша пресконференція. Та хвилювалася вона недовго, бо щойно почала розмовляти з журналістами, одразу розслабилася, і вже незабаром в залі лунав сміх. Після того Полін більше ніколи не нервувалася.
Сьогоднішня подія відбулася за планом. Сандіп попередив журналістів, що Полін не відповідатиме на запитання про доньку, інакше пресконференцію завершать. Полін, попри те, очікувала, що хтось порушить настанову, але цього не сталося.
Вона розповіла про розмову із Ченем і запровадження
— Америка готова до всього.
Відповіла на запитання старших кореспондентів, а коли залишилася хвилина-дві, дала слово Рікардо Альварезу з недружнього їй «Нью-Йорк Мейлу». Він сказав:
— У відповідь на запитання про кризу в Північній Кореї Джеймс Мур відповів, що в таких обставинах Америка потребує лідера-чоловіка. Що скажете на це, пані президентко?
Залою пронісся глухий сміх, але Полін зауважила, що жінки мовчать.
Запитання її зовсім не здивувало. Сандіп розповів їй про мізогіністську ремарку Мура, і вона сказала, що це позбавить того підтримки жінок, на що Сандіп відповів: «Моя мати вважає, що він недалекий від істини».
Не всі жінки поділяли феміністичні погляди.
Менше з тим, Полін не хотілося дискутувати з пресою про те, чи може жінка керувати країною. Це означатиме прийняти правила Мура. Тому треба повернути гру на власне поле.
Замислилася таки надовго. Раптом їй сяйнула думка, хоч і дещо спонтанна. Хай там як, вона вирішила спробувати. Нахилившись уперед, повела неформальним тоном:
— Ви колись помічали, що Джеймс Мур ніколи не влаштовує такого? — Розмашним жестом обвела залу, повну журналістів. — Тут зібралися представники ефірних і кабельних телеканалів, газет і токсичних таблоідів — люди як із ліберальних, так і з консервативних медіа. — Витримавши паузу, показала на Рікі: — А зараз я взагалі відповідаю на запитання від Рікі, чия газета не написала про мене ще жодного доброго слова. Який контраст із містером Муром! Пригадуєте, коли він востаннє давав вичерпне інтерв’ю котромусь із ефірних каналів? Відповідь: ніколи. Наскільки мені відомо, він жодного разу не спілкувався з «Волл-стріт Джорнал», «Нью-Йорк Таймз» чи будь-яким іншим серйозним виданням. Він відповідає на запитання лише своїх друзів та прихильників. Спитайте себе, чому. — Полін замовкла. Міркувала, як ефектно закінчити промову. Чи хоче зробити це агресивно? Вирішила, що так. Продовжила, поки ніхто не перебив: — Ось що я думаю. Джеймс Мур боїться. Він боїться, що не зможе захистити своїх поглядів у дискусії з гідним опонентом. І це підводить мене до відповіді на ваше запитання, Рікі. — «Ось вам наостанок», — подумала Полін. — У критичний момент історії, чи хотіли б ви, щоб Америку вів уперед боягуз? — Витримавши ще одну коротку паузу, сказала: — Дякую за увагу.
На тому вийшла.
* * *
Тієї неділі Полін вечеряла з Джеррі та Піппою в Резиденції, поглядаючи на сяйво ліхтарів вашингтонських вулиць, у той час, як у Пекіні та Пхеньяні люди прокидалися в темному досвітку зимового понеділкового ранку.
Кухня приготувала яловичину з карі, нову улюблену страву Піппи. Полін обрала рис і салат. Наїдки її зовсім не тішили, як і алкоголь. Хоч що перед нею ставили, вона їла й пила дуже мало. Запитала в Піппи:
— Ладнаєш зараз із міз Джудд?
— Хвала Богу, стара трясця відчепилася, — сказала Піппа.
Якщо Піппа вже не привертає уваги директорки школи, напевно, ліпше поводиться. Удома було те саме: без скандалів. Полін вважала, що це подіяла погроза домашнього навчання. Скільки б Піппа не бунтувала, школа була епіцентром її соціального життя. Розмова Полін із директоркою лише переконала її в тому.
Джеррі роздратовано сказав:
— Амелія Джудд не стара і не трясеться. Їй сорок років, і вона надзвичайно компетентна й енергійна.
Полін кинула на нього здивований погляд. Він рідко сварив Піппу, та й підстава цього разу була дуже дивна. Раптом здогадалася, що, можливо, Джеррі симпатизує «Амелії». Утім, нема чому дивуватися. Вона була владна жінка, що обіймала керівну посаду — як Полін, тільки на десять років молодша. «Свіжіше перевидання старої книжки», — подумала саркастично.
Піппа відповіла батькові:
— Ти б її так не захищав, якби вона діймала тебе, як мене.
У двері постукали, і в їдальню зайшов Сандіп. Працівники зазвичай не порушували родинної трапези в резиденції — насправді це було заборонено. Хіба трапилося щось надзвичайне. Полін запитала:
— Що таке?
— Мені дуже шкода переривати вас, пані президентко, але за останні кілька хвилин сталися дві події.