— Краще й не скажеш. І ще одне. Ви чули про так звану резиденцію номер п’ятдесят п’ять у Північній Кореї?
— Так. Це офіційна резиденція Верховного керівника в передмісті Пхеньяна.
— Цілий комплекс на дванадцять квадратних кілометрів із розважальними закладами, зокрема аквапарком, спа-салоном, тиром та іподромом.
— Не звикли комуністи себе обмежувати. Чому в мене немає власного іподрому?
— Пані президентко, вам заклади для відпочинку не потрібні, бо ви ніколи не відпочиваєте.
— Треба було ставати диктаторкою.
— Утримаюся від коментарів. — Полін гигикнула, бо знала, що жарт стосується її тиранічних схильностей. Ґас вів далі: — Національна розвід-служба Південної Кореї каже, що пхеньянський режим відбив атаку на резиденцію номер п’ятдесят п’ять. Це фортеця з підземним ядерним бункером, імовірно, найзахищеніше місце в Північній Кореї. Сам факт того, що заколотники спробували штурмувати його, вказує на їхню силу — більшу, ніж ми собі уявляли.
— У них є шанси на перемогу?
— Цілком реальні.
— Військовий переворот!
— Саме так.
— Треба більше інформації про цих людей. Хто вони й чого хочуть? Можливо, за кілька днів вони стануть новою владою.
— Я попросив ЦРУ надати інформацію. На ранок вони підготують для вас звіт.
— Дякую. Ви знаєте, що мені треба, до того, як я про це подумаю.
Він опустив очі, й Полін зрозуміла, що ці слова можна трактувати як флірт. Вона зніяковіла.
Він відпив зі склянки. Полін спитала:
— Ґасе, що станеться, якщо ми не впораємося?
— Ядерна війна, — відповів він.
— Розкажіть, — попрохала вона. — Поясніть, як усе відбуватиметься.
— Спочатку обидві сторони захищатимуться за допомогою кібер-атак і протиракетної оборони, хоча очевидно, що ці методи будуть успішними в кращому разі частково. Тому ракети долетять до цілей в обох країнах.
— Які це цілі?
— Обидві сторони спробують знищити пускові майданчики одна одної, а також головні міста. Китай ударить принаймні по Нью-Йорку, Чикаґо, Г’юстону, Лос-Анджелесу, Сан-Франциско і Вашингтону, де перебуваємо ми з вами.
Полін чітко уявила собі ті місця, які він називав: міст «Золота брама» в Сан-Франциско, стадіон «Астродом» у Г’юстоні, П’ята авеню на Мангеттені, Родео-драйв у Лос-Анджелесі, батьківський дім у Чикаґо і пам’ятник Вашингтону за вікном.
— Найімовірніше, цілями стануть від десяти до двадцяти найбільших міст, — мовив Ґас.
— Нагадайте, яким буде вибух.
— У першу одну мільйонну частку секунди утворюється вогненна куля, діаметром двісті метрів. Усі, хто перебуватиме в цьому радіусі, загинуть миттєво.
— Щасливці.
— Вибухом зруйнує всі будівлі в радіусі півтора кілометра. Майже всі в цій зоні загинуть від ударної хвилі або уламків. У радіусі від чотирьох до восьми кілометрів через високу температуру займеться все, що може горіти, разом із людьми. Машини розбиватимуться, потяги зійдуть із рейок. Вибухова хвиля і жар підіймуться і вгору, тому літаки теж падатимуть.
— Які будуть жертви?
— У Нью-Йорку майже в одну мить загине близько чверті мільйона людей. Ще пів мільйона травмуються. Та більшість помре від опромінення в наступні години та дні.
— Господи...
— Але це лише від однієї бомби, тоді як на кожне місто запустять по кілька. У Китаю є багатозарядні боєголовки, тож ракета здатна нести до п’яти бомб, кожна з яких матиме власну ціль. Нікому невідомо, які наслідки матимуть десять, двадцять, п’ятдесят ядерних вибухів в одному місті, бо такого ще ніколи не бувало.
— Страшно навіть уявити.
— І це лише короткострокові наслідки. А тепер уявіть, скільки кіптяви потягнеться в небо з охоплених пожежами американських і китайських міст. Учені вважають, що цього вистачить, аби знизити температуру земної поверхні, адже сонячне проміння не досягатиме землі, як раніше. Це призведе до падіння врожайності, дефіциту харчів і голоду в багатьох країнах. Це називається ядерна зима.
Полін почувалася так, ніби проковтнула щось холодне й важке.
— Мені прикро вас засмучувати, — сказав Ґас.
— Я сама попросила. — Нахилилась до нього й простягнула руки. Ґас узяв їх. Перегодом сказала: — Це не повинно ніколи статися.
Він ніжно стиснув її руки.
— Не доведи Господи.
— Ви знаєте, на кому лежить ця відповідальність: на нас із вами.
— Так, — погодився Ґас, — особливо на вас.
Тамара думала, вони втратили Абдула.
Минуло вже вісім днів, відколи він дзвонив востаннє і сказав, що автобус коло Лівії. Можливо, його заарештували лівійські прикордонники, хоча в тій частині світу панувало таке беззаконня, що це здавалося малоймовірним. Його радше викрали або вбили племена, не пов’язані з жодним урядом. А що, як незабаром надійде вимога викупу?
А може, Абдул зник безслідно й назавжди.
Таб скликав нараду, щоб обговорити подальші дії. Такі збори американці й французи проводили по черзі, тому цього разу зібралися у французькому посольстві. Оскільки розмовляли французькою, Декстер не прийшов.
Засідання вів Марсель Лавеню, Табів керівник — кремезний чолов’яга з лисою головою, що примостилася на плечах, мов баня на церкві.